Як вибратися з хворобної естафети?

Як тільки якісь перспективи в житті вимальовуються або хочу кудись відпочити поїхати, одразу у матері якісь загострення зі здоров´ям. Не такі, що прям критичні. То давлєніє, то поджелудочна, то cпину хватить, то ясна ниють. Хочеш допомогти, зводити в лікарню, а вона ні в яку, відхрещується від допомоги. "Мені аби у тебе все було добре." Оця фраза мене просто добиває. А якщо будучи на відпочинку, подзвоню їй: "Шо там? Як ти?" І знову оце: "Все нормально, не хвилюйся, мені аби в тебе було все добре, а я вже якось..." І це все таким мученицьким голосом. Нє, ну це ппц!!! В лікарню йти категорично відмовляється, ліки пить не хоче. Пропоную, щоб дівчинка знайома, медсестра, приходила обезболююче колоти. І знову оця шарманка: "Та що ти, та нічого не треба, та я ж і нікому не довіряю колоться, тільки тобі, ти ж знаєш."

І на відпочінку не тішить ні море, ні теплий пісочок, не хочешь ні розважатись, ні фотографуватись. Не лізе ні їжа, ні коктейлі. Всім навколо весело, а в тебе така якась апатія і провина, що всі ці задоволення ціною материного здоров´я. Бо я така-сяка, знаючи, що вона занедужала, поїхала розважатись, поки вона десь там хандрить під ковдрою. І до мене якісь такі негаразди одразу притягуються. Не знаю, як це працює. Але, то якусь колючку п´ятою у морі спіймаю, чи посварюся з кимось, чи отруюсь. Щось точно зіпсує відпочинок. І потім зляжу десь в номері, фізично важко і одразу з цим моральне полегшення, бо тепер нам з мамінькою однаково хєрово. А мати як наче аж жвавішає, коли я кажу, що зі мною трапилося і готова пішки бігти мене рятувати.

Все дитинство, ми ото тіки те і робили, що по поліклінкам і аптекам носилися, як дві бідосі. Зошит з болячками клеєний-переклеєний був, репався від кількості записів. Тільки я захворію, мати навколо мене носиться, і так по черзі. Поки інші дітей водили на розваги, ми в болячках маринувались.

Ще сестра старша, яка зараз за кордоном, видала мені перл сьогодні, мовляв: "Я тобі платить буду." Ну, щоб я оце з матір´ю носилася, це, тіпа, на мої пред´яви, що хай і вона якось, може приїде, допоможе, чи до себе візьме маму погостювати!!! А то умна така, виїхала і мандить, як тут треба жити нам. Та пішла ти н***й! Гастрольорша!!! Платить вона буде! Вся її увага до матері, це скинути у вайбер фотографії онуків.

Вже немає сил це все терпіти, хворіти, І не вдається вибратися з цієї хворобної естафети, як прокляття якесь.

Вибачте за простирадло таке, хотілось просто виговоритись трошки.