60 538 женщин работали в ВСУ по состоянию на 1 марта этого года. Из них – 42 898 военнослужащих.
Среди тех, кто сейчас защищает Украину от захватчиков – 24-летняя Мария с Кировоградской области с позывным "Айви". В армии она сначала работала деловодом, но затем перевелась в пункт управления другого подразделения. В планах – участвовать непосредственно в боевых действиях на линии столкновения.
Мария согласилась поговорить с корреспонденткой Gazeta.ua об особенностях службы в армии для женщин. Рассказала об остатках "совка" в армии и о том, как ее воспринимают в ВСУ, зная о ее бисексуальной ориентации.
После начала полномасштабки волонтерила с подругами. Потом поняла, что хочу делать больше. Мобилизировалась в подразделение к друзьям. Сначала была деловодом, а сейчас перевелась на боевую должность – в тактический пункт управления. Это логическое решение, потому что с детства хотела быть военной.
Мария "Айви", 24 года. По специальности филологиня украинского языка и литературы. До полномасштабной войны работала менеджеркой в кафе. После 24 февраля занималась волонтерством. Весной 2022 года вступила в ряды ВСУ.
В моей семье все мужчины – военнослужащие, летчики. Женщины – педагоги. Из меня учительницы не вышло: поняла, что не мое. В девятом классе пыталась поступить в академию, но мне сказали, что с моим зрением – это не вариант. Сейчас со своими "минус пять", прекрасно чувствую себя на фронте.
Рано или поздно всем придется идти на войну. Лучше идти самой и выбрать подразделение, чем ждать, пока до женщин дойдет принудительная мобилизация. Не хотелось, чтобы забросили куда–нибудь в пехоту, где я ничего полезного не смогу сделать. Написала друзьям: "Забирайте меня".
Отец был уже мобилизован, когда я сказала, что иду на войну. Сказал, что ему бы не хотелось, чтобы была в армии. Но меня понял. Мама отреагировала довольно спокойно. Сказала, что не сомневалась, что так будет. И сама бы пошла, если бы не еще один ребенок. С папой стараемся не рассказывать ей тревожные новости.
Корректируем работу артиллерии, обнаруживаем вражеские дроны
Когда была деловодом – никуда не ездила. Эта работа не очень моя, хоть и нужная. К счастью, нашла замену, передала знания и теперь спокойно работаю на пункте управления. Это место, где перед нами много экранов, на которых транслируется работа аэроразведки. Мы корректируем, куда лететь, а куда нет. Иногда выполняем работу диспетчеров: записываем все происходящее. Корректируем работу артиллерии, обнаруживаем вражеские дроны. В случае необходимости – сопровождаем штурмы.
В свободное время учимся летать на боевых беспилотниках. Хочу в будущем присоединиться к группе ударных дронов, чтобы самой быть на передовой.
Здесь мне спокойнее (на фронте – Gazeta.ua), чем в тылу. Чувствую себя там не на своем месте, а здесь контролирую ситуацию. Нахожусь рядом со своей командой и в любой момент могу оказать хотя бы медицинскую помощь. Это адреналин, к которому привыкаешь.
У нас до сих пор (в армии. – Gazeta.ua) остался огромный "совок", бюрократия. Пытаемся с командой что–то изменить, но это очень муторный процесс. Старые деды-майоры, привыкшие всю жизнь делать по-своему – не видят смысла в инновациях. А младшее поколение в свою очередь не воспринимает те же журналы учета журналов. Все ведут учет в Excel, а затем переписывают ручкой в журнал. Ведь при проверке его нужно показывать. Надеюсь, мы станем свидетелями перехода на цифровую армию.
Это тяжело двигается, потому что многие привыкли к плохому. Они не хотят ничего менять. Среди старших офицеров есть классные профессионалы, но встречаются и старые маразматики. Эти люди поощряют сексизм. Несколько дней назад услышала: "Тебе еще детей рожать, никаких боевых должностей". В такие моменты ребята просто пытаются меня отправить куда-то в магазин, дают задание. Все для того, чтобы я не послала какого-нибудь генерала или полковника.
Быть женщиной в армии – необычно. Возможно и ребятам тоже, потому что войско – это срез всех слоев общества. В гражданской жизни мы можем выбирать с кем общаться, а здесь нужно жить вместе, работать, эффективно выполнять задачи. Бывает, просто смотришь на человека и думаешь: "Боже, ты же за жизнь даже двух книг не прочел, а рассказываешь, что я дура". Такие деды преимущественно не любят, когда девушки открывают рот. Даже если предлагают какие-то классные изменения, то к женщинам меньше прислушиваются, чем к парням.
В нашем подразделении нет разделения на гендер, пол. Когда переводилась сюда, то сразу сказала будущему командиру: "Готова делать все, но при условии, что не буду сидеть в тылу". Потому что в предыдущем подразделении на боевые девушек не брали. Хотя адекватных аргументов не было. Кроме того, что во время обстрела нас первыми будут эвакуировать. Хотя я умею водить и сама могу кого–то вывезти.
Мне сказали, что он против девушек в армии
Была ситуация, когда приходила к одному из командиров и не могла понять, что со мной не так. Чувствовала, что не хочет идти навстречу, делал странные замечания. Потом мне сказали, что он против девушек в армии. С обычными солдатами или сержантами можно решить такие вопросы. Но когда приезжает проверка и полковник говорит, что девушкам в армии не место, то к кому пойду жаловаться? Писать Залужному в Facebook не буду. Остается либо промолчать, либо сказать, что не устраивает. Однако во втором случае не стоит удивляться тому, что проверка будет приезжать чаще.
На новом рабочем месте на второй день обидела подполковника. Он зашел и допустил неуместный комментарий о том, что работа стоит, потому что красивые девушки появились. Я ответила: "Не знаю, где вы увидели девушек. Здесь только военнослужащие". Он пошел кому–то рассказывать, что солдат огрызается целому подполковнику.
Бывают сложности на бытовом уровне. Девушкам нужно немного больше уделять внимания гигиене. Мы обычно сами организовываем себе удобства, по возможности. Зимой воду грели в ведрах на буржуйке. Поставили себе отграждение, тазики. И с полведра можно помыться, даже голову.
Мария родом из Кировоградщины. Активную гражданскую позицию начала проявлять еще в юном возрасте. Впервые на акциях протеста побывала в 5 лет. Тогда вместе с родителями принимали участие в Оранжевой революции
Самая большая проблема, что девушек не хотят допускать на боевые должности. Я могу оказывать определенный уровень медпомощи, но это не то, что делаю максимально эффективно. Штаб – это тоже важно, но это не должно стать крестом. Когда хотела работать с минометной батареей, мне сказали: "Там же грязно".
Ребята иногда начинают за девочками ухаживать. Поэтому мне легче поначалу выставить границы. Может кому-то это нравится, но для меня – это дискомфортно. Пришла сюда не на б*ядки и не Tinder скачивать.
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: От скромного ученика до "железного генерала": что о Валерии Залужном рассказывают в школе и как поздравляют
Иногда с первого раза не понимают. Становится неприятно. Тогда иду к командиру или звоню мужу. Он тоже военный. Встретились в армии. Сначала на него не реагировала. А потом вышло, что начали встречаться и поженились. Хотя всю жизнь говорила, что не выйду за военного.
Во время обстрелов не было такого, что "вся жизнь перед глазами". Когда понимаю, что у нас прилетит – в голове одно: "Е*ать". Если я за рулем, то стараюсь не реагировать на события за окном. Могу сказать, чтобы все выходили из машины.
Страшно, когда близкие не выходят на связь. Когда муж не ставит долбанный "+", то начинаю накручивать себя.
"Айви" учится управлять ударными дронами. На фронте готова выполнять все задания и делать все для победы
Знаю ребят, которые воевали больше года и не имели ранений. Когда же увидели первую оторванную пятку – были панические атаки. У всех разная реакция, это нормально. В моем кругу общения только девушки, которые добровольно пошли на войну и знали, что увидят кровь и смерть.
Когда начинаются отговорки (у людей, которые избегают мобилизации – Gazeta.ua) о плохом зрении, я злюсь. Здесь нет никого совершенно здорового. Служат с плохим здоровьем, инвалидностями, пожилые люди. Мы все рождены не для войны. Но презираю позицию "пряток от военкоматов".
Есть люди, которые много волонтерят и на таких уровнях, что я бы никогда не смогла. Волонтеры – это столб, на котором держится армия. Если человек пашет и делает все возможное для победы – то мое большое уважение и благодарность. Но не понимаю здоровых мужчин, которые ищут отмазки типа "я не пожил жизнь" или "я айтишник и много доначу".
Разные взгляды не должны мешать работе
Не надо убеждать и уговаривать тех, кто не хочет (идти в армию. – Gazeta.ua). К ним одно время повестка придет. Сначала у нас были только добровольцы, но потом появились и те, кто не хотел идти на войну. Многие стали классными бойцами.
Я сожалею, что поздно ушла на войну, в конце весны 2022-го. Хотела бы сейчас иметь больше опыта.
Никогда не скрывала свою бисексуальность. Не хожу обернутая в радужный флаг, просто в разговоре проскакивает. Люди по–разному реагируют, но обычно нормально. Потому что мы все – коллектив. Максимальная реакция: "О Боже, не хочу об этом говорить". Здесь есть люди с очень правыми взглядами, но разные взгляды не должны мешать работе.
Никогда не скрывала свою бисексуальность. В обществе всегда будут те, кому это не нравится, говорит
Если спокойно объяснять, что ЛГБТК+ хотят видимости не для того, чтобы напасть на бедного гетеросексуала, а для того, чтобы им не мешали жить. Если бы я сейчас имела отношения с девушкой, то хотела бы, чтобы у нее был доступ ко мне в больнице. Могла бы первой прийти, если бы я погибла. Но по закону это пока невозможно.
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: "Мужчина начал бросаться. Стал надо мной в позу" – как украинки впервые ехали в женских купе
В подростковом возрасте все девочки играли в бутылочку и целовались (военная рассказывает о том, как впервые почувствовала свою бисексуальность. – Gazeta.ua). Впоследствии поняла, что мне хочется идти дальше – не просто поцеловаться, а проводить больше времени, переспать с какой-нибудь подругой. В ответ слышала: "Нет, я только по парням". Некоторое время тоже думала, что это не нормально.
Не было момента, когда объявила о бисексуальности. Просто пошла на свидание с девушкой, потом – с парнем. Потом снова с девушкой.
Первое время женщина работала в военном штабе, потом настояла, чтобы ее перевели на передовые позиции
Написала пост в соцсети о дне видимости бисексуальных людей. Мама стала звонить и спрашивать: "Зачем такое постишь? Бабушка смотрит твои соцсети". Мы долго ссорились по этой теме, мама переживала. Потом стала искать информацию, разбираться, ездила на тренинг: как общаться с детьми на эту тему.
Мы никогда не сможем прийти к утопическому идеалу. Потому что нигде в мире нет нормального отношения к "другим". Нам есть, куда стремиться в законодательном аспекте, чтобы можно было устраивать свою жизнь. А в обществе всегда будут радикальные правые и те, кому это не нравится. Люди имеют разные точки зрения.
После демобилизации с мужем не будем работать какое-то время. Поэтому сейчас деньги, которые не потратили на подразделение – откладываем. Возможно, нужно будет полежать в психиатрическом отделении, прокапаться после контузий. Иногда говорю с подругами, что можно будет собраться вместе или уехать куда-нибудь. Но четких планов нет. Ибо не ясно, на когда их строить.
Среди тех, кто сейчас защищает Украину от захватчиков – 24-летняя Мария с Кировоградской области с позывным "Айви". В армии она сначала работала деловодом, но затем перевелась в пункт управления другого подразделения. В планах – участвовать непосредственно в боевых действиях на линии столкновения.
Мария согласилась поговорить с корреспонденткой Gazeta.ua об особенностях службы в армии для женщин. Рассказала об остатках "совка" в армии и о том, как ее воспринимают в ВСУ, зная о ее бисексуальной ориентации.
После начала полномасштабки волонтерила с подругами. Потом поняла, что хочу делать больше. Мобилизировалась в подразделение к друзьям. Сначала была деловодом, а сейчас перевелась на боевую должность – в тактический пункт управления. Это логическое решение, потому что с детства хотела быть военной.
Мария "Айви", 24 года. По специальности филологиня украинского языка и литературы. До полномасштабной войны работала менеджеркой в кафе. После 24 февраля занималась волонтерством. Весной 2022 года вступила в ряды ВСУ.
В моей семье все мужчины – военнослужащие, летчики. Женщины – педагоги. Из меня учительницы не вышло: поняла, что не мое. В девятом классе пыталась поступить в академию, но мне сказали, что с моим зрением – это не вариант. Сейчас со своими "минус пять", прекрасно чувствую себя на фронте.
Рано или поздно всем придется идти на войну. Лучше идти самой и выбрать подразделение, чем ждать, пока до женщин дойдет принудительная мобилизация. Не хотелось, чтобы забросили куда–нибудь в пехоту, где я ничего полезного не смогу сделать. Написала друзьям: "Забирайте меня".
Отец был уже мобилизован, когда я сказала, что иду на войну. Сказал, что ему бы не хотелось, чтобы была в армии. Но меня понял. Мама отреагировала довольно спокойно. Сказала, что не сомневалась, что так будет. И сама бы пошла, если бы не еще один ребенок. С папой стараемся не рассказывать ей тревожные новости.
Корректируем работу артиллерии, обнаруживаем вражеские дроны
Когда была деловодом – никуда не ездила. Эта работа не очень моя, хоть и нужная. К счастью, нашла замену, передала знания и теперь спокойно работаю на пункте управления. Это место, где перед нами много экранов, на которых транслируется работа аэроразведки. Мы корректируем, куда лететь, а куда нет. Иногда выполняем работу диспетчеров: записываем все происходящее. Корректируем работу артиллерии, обнаруживаем вражеские дроны. В случае необходимости – сопровождаем штурмы.
В свободное время учимся летать на боевых беспилотниках. Хочу в будущем присоединиться к группе ударных дронов, чтобы самой быть на передовой.
Здесь мне спокойнее (на фронте – Gazeta.ua), чем в тылу. Чувствую себя там не на своем месте, а здесь контролирую ситуацию. Нахожусь рядом со своей командой и в любой момент могу оказать хотя бы медицинскую помощь. Это адреналин, к которому привыкаешь.
У нас до сих пор (в армии. – Gazeta.ua) остался огромный "совок", бюрократия. Пытаемся с командой что–то изменить, но это очень муторный процесс. Старые деды-майоры, привыкшие всю жизнь делать по-своему – не видят смысла в инновациях. А младшее поколение в свою очередь не воспринимает те же журналы учета журналов. Все ведут учет в Excel, а затем переписывают ручкой в журнал. Ведь при проверке его нужно показывать. Надеюсь, мы станем свидетелями перехода на цифровую армию.
Это тяжело двигается, потому что многие привыкли к плохому. Они не хотят ничего менять. Среди старших офицеров есть классные профессионалы, но встречаются и старые маразматики. Эти люди поощряют сексизм. Несколько дней назад услышала: "Тебе еще детей рожать, никаких боевых должностей". В такие моменты ребята просто пытаются меня отправить куда-то в магазин, дают задание. Все для того, чтобы я не послала какого-нибудь генерала или полковника.
Быть женщиной в армии – необычно. Возможно и ребятам тоже, потому что войско – это срез всех слоев общества. В гражданской жизни мы можем выбирать с кем общаться, а здесь нужно жить вместе, работать, эффективно выполнять задачи. Бывает, просто смотришь на человека и думаешь: "Боже, ты же за жизнь даже двух книг не прочел, а рассказываешь, что я дура". Такие деды преимущественно не любят, когда девушки открывают рот. Даже если предлагают какие-то классные изменения, то к женщинам меньше прислушиваются, чем к парням.
В нашем подразделении нет разделения на гендер, пол. Когда переводилась сюда, то сразу сказала будущему командиру: "Готова делать все, но при условии, что не буду сидеть в тылу". Потому что в предыдущем подразделении на боевые девушек не брали. Хотя адекватных аргументов не было. Кроме того, что во время обстрела нас первыми будут эвакуировать. Хотя я умею водить и сама могу кого–то вывезти.
Мне сказали, что он против девушек в армии
Была ситуация, когда приходила к одному из командиров и не могла понять, что со мной не так. Чувствовала, что не хочет идти навстречу, делал странные замечания. Потом мне сказали, что он против девушек в армии. С обычными солдатами или сержантами можно решить такие вопросы. Но когда приезжает проверка и полковник говорит, что девушкам в армии не место, то к кому пойду жаловаться? Писать Залужному в Facebook не буду. Остается либо промолчать, либо сказать, что не устраивает. Однако во втором случае не стоит удивляться тому, что проверка будет приезжать чаще.
На новом рабочем месте на второй день обидела подполковника. Он зашел и допустил неуместный комментарий о том, что работа стоит, потому что красивые девушки появились. Я ответила: "Не знаю, где вы увидели девушек. Здесь только военнослужащие". Он пошел кому–то рассказывать, что солдат огрызается целому подполковнику.
Бывают сложности на бытовом уровне. Девушкам нужно немного больше уделять внимания гигиене. Мы обычно сами организовываем себе удобства, по возможности. Зимой воду грели в ведрах на буржуйке. Поставили себе отграждение, тазики. И с полведра можно помыться, даже голову.
Мария родом из Кировоградщины. Активную гражданскую позицию начала проявлять еще в юном возрасте. Впервые на акциях протеста побывала в 5 лет. Тогда вместе с родителями принимали участие в Оранжевой революции
Самая большая проблема, что девушек не хотят допускать на боевые должности. Я могу оказывать определенный уровень медпомощи, но это не то, что делаю максимально эффективно. Штаб – это тоже важно, но это не должно стать крестом. Когда хотела работать с минометной батареей, мне сказали: "Там же грязно".
Ребята иногда начинают за девочками ухаживать. Поэтому мне легче поначалу выставить границы. Может кому-то это нравится, но для меня – это дискомфортно. Пришла сюда не на б*ядки и не Tinder скачивать.
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: От скромного ученика до "железного генерала": что о Валерии Залужном рассказывают в школе и как поздравляют
Иногда с первого раза не понимают. Становится неприятно. Тогда иду к командиру или звоню мужу. Он тоже военный. Встретились в армии. Сначала на него не реагировала. А потом вышло, что начали встречаться и поженились. Хотя всю жизнь говорила, что не выйду за военного.
Во время обстрелов не было такого, что "вся жизнь перед глазами". Когда понимаю, что у нас прилетит – в голове одно: "Е*ать". Если я за рулем, то стараюсь не реагировать на события за окном. Могу сказать, чтобы все выходили из машины.
Страшно, когда близкие не выходят на связь. Когда муж не ставит долбанный "+", то начинаю накручивать себя.
"Айви" учится управлять ударными дронами. На фронте готова выполнять все задания и делать все для победы
Знаю ребят, которые воевали больше года и не имели ранений. Когда же увидели первую оторванную пятку – были панические атаки. У всех разная реакция, это нормально. В моем кругу общения только девушки, которые добровольно пошли на войну и знали, что увидят кровь и смерть.
Когда начинаются отговорки (у людей, которые избегают мобилизации – Gazeta.ua) о плохом зрении, я злюсь. Здесь нет никого совершенно здорового. Служат с плохим здоровьем, инвалидностями, пожилые люди. Мы все рождены не для войны. Но презираю позицию "пряток от военкоматов".
Есть люди, которые много волонтерят и на таких уровнях, что я бы никогда не смогла. Волонтеры – это столб, на котором держится армия. Если человек пашет и делает все возможное для победы – то мое большое уважение и благодарность. Но не понимаю здоровых мужчин, которые ищут отмазки типа "я не пожил жизнь" или "я айтишник и много доначу".
Разные взгляды не должны мешать работе
Не надо убеждать и уговаривать тех, кто не хочет (идти в армию. – Gazeta.ua). К ним одно время повестка придет. Сначала у нас были только добровольцы, но потом появились и те, кто не хотел идти на войну. Многие стали классными бойцами.
Я сожалею, что поздно ушла на войну, в конце весны 2022-го. Хотела бы сейчас иметь больше опыта.
Никогда не скрывала свою бисексуальность. Не хожу обернутая в радужный флаг, просто в разговоре проскакивает. Люди по–разному реагируют, но обычно нормально. Потому что мы все – коллектив. Максимальная реакция: "О Боже, не хочу об этом говорить". Здесь есть люди с очень правыми взглядами, но разные взгляды не должны мешать работе.
Никогда не скрывала свою бисексуальность. В обществе всегда будут те, кому это не нравится, говорит
Если спокойно объяснять, что ЛГБТК+ хотят видимости не для того, чтобы напасть на бедного гетеросексуала, а для того, чтобы им не мешали жить. Если бы я сейчас имела отношения с девушкой, то хотела бы, чтобы у нее был доступ ко мне в больнице. Могла бы первой прийти, если бы я погибла. Но по закону это пока невозможно.
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: "Мужчина начал бросаться. Стал надо мной в позу" – как украинки впервые ехали в женских купе
В подростковом возрасте все девочки играли в бутылочку и целовались (военная рассказывает о том, как впервые почувствовала свою бисексуальность. – Gazeta.ua). Впоследствии поняла, что мне хочется идти дальше – не просто поцеловаться, а проводить больше времени, переспать с какой-нибудь подругой. В ответ слышала: "Нет, я только по парням". Некоторое время тоже думала, что это не нормально.
Не было момента, когда объявила о бисексуальности. Просто пошла на свидание с девушкой, потом – с парнем. Потом снова с девушкой.
Первое время женщина работала в военном штабе, потом настояла, чтобы ее перевели на передовые позиции
Написала пост в соцсети о дне видимости бисексуальных людей. Мама стала звонить и спрашивать: "Зачем такое постишь? Бабушка смотрит твои соцсети". Мы долго ссорились по этой теме, мама переживала. Потом стала искать информацию, разбираться, ездила на тренинг: как общаться с детьми на эту тему.
Мы никогда не сможем прийти к утопическому идеалу. Потому что нигде в мире нет нормального отношения к "другим". Нам есть, куда стремиться в законодательном аспекте, чтобы можно было устраивать свою жизнь. А в обществе всегда будут радикальные правые и те, кому это не нравится. Люди имеют разные точки зрения.
После демобилизации с мужем не будем работать какое-то время. Поэтому сейчас деньги, которые не потратили на подразделение – откладываем. Возможно, нужно будет полежать в психиатрическом отделении, прокапаться после контузий. Иногда говорю с подругами, что можно будет собраться вместе или уехать куда-нибудь. Но четких планов нет. Ибо не ясно, на когда их строить.
показать весь текст
1
1
7
10
19
48
385
0
А вот про это не слышала. Знала от друзей, что Зедент давно не подписывает списки на выход из гражданства. И замкнутый круг получается, многие страны сначала выход требуют
2
Пропали дети как раз в Европе. Бесследно. Еще в марте 22 года был скандал в Испании, но его быстро замяли. Там очень большие цифры пропавших. Чуть ли не 20% от числа ввезенных сопровождающими. Проскакивала информация и за Италию.
3
Оказывается, во время ВП это вобще не возможно, если верить данному разъяснению. По крайней мере, для находящихся в стране.
С началом полномасштабной войны не все оказались готовы защищать свою страну. Поэтому среди некоторых военнообязанных мужчин и женщин встал вопрос, можно ли отказаться от гражданства Украины.
Мы разберем подробнее, возможна ли такая процедура в условиях военного положения и что об этом говорит законодательство Украины.
С началом полномасштабной войны не все оказались готовы защищать свою страну. Поэтому среди некоторых военнообязанных мужчин и женщин встал вопрос, можно ли отказаться от гражданства Украины.
Мы разберем подробнее, возможна ли такая процедура в условиях военного положения и что об этом говорит законодательство Украины.
3
Надо девочки думать не о том, как подмыться в окопе, а как сохранить и защитить страну от орков!
10
8
1
1
Я — жінка, служу в армії. Що краще брати в окопи: тампони чи прокладки? А якщо немає води? А бронежилет не нашкодить моїм грудям? Пояснює акушер-гінеколог
Якщо немає води, можна скористатися вологими серветками, байдуже якими — можна і дитячими, і пахучими, і зі спиртом. Гігієна необхідна, важливо очистити зовнішні статеві органи від виділень і робити це у правильному напрямку, а саме від лобку до анусу і аж ніяк не навпаки, щоб не заносити кишкову флору у зону вульви.
Тампон чи прокладка? Що краще підходить на час бойових виходів?
Краще не користуватися тампонами. Їх треба міняти раз на 4–8 годин, але йдеться про звичайні умови. Влітку, у спеку та через зневоднення, ризик розвитку бактеріальної інфекції зростає. Тож краще міняти тампон якомога частіше. На війні це може бути непросто, а залишений у тілі надовго тампон може призвести до ускладнень. Найгірше з них — синдром інфекційно-токсичного шоку. Цей стан небезпечний для життя. Він супроводжується падінням артеріального тиску, непритомністю. У легших варіантах можуть виникати запальні захворювання органів малого тазу, тому що кров — дуже потужний живильний субстрат для мікроорганізмів.
Бажано користуватися прокладками. Однак доступ до звичних прокладок з аптеки чи магазину буде не завжди. Тоді підійдуть будь-які шматки тканини, які добре вбирають вологу. Їх можна міняти за потребою. Якщо є можливість, тканину можна прати та сушити, а якщо умови не дозволяють — викинути або спалити. Якщо дуже переймаєтеся станом екосистеми, то спалити можна у російському танку. У будь-якому разі, жінка має дбати про особисту гігієну під час менструації та не думати, що це може якось впливати на її імідж під час виконання бойового завдання.
У мирний час були дуже популярні менструальні чаші, багаторазові прокладки та спеціальні трусики для менструації. Але у польових умовах може бути складно їх дістати та належно за ними доглядати. Наприклад, чашею користуватися незручно: вміст треба регулярно виливати, саму ємність промивати, дезінфікувати. Якщо після бойового виходу буде можливість нормально випрати свої речі, то можна надягти багаторазові менструальні трусики. Після використання їх можна скласти у пакет із застібкою і сховати у зручне місце до прання.
Біля нас є відкрита водойма. Піти помитися в озері чи краще скористатися вологими серветками?
Можна помитися в озері. Але в жодному разі не можна пісяти у воду — це може призвести до висхідної інфекції сечовивідних шляхів.
У перші дні менструації у мене сильні болі, а я маю носити зброю та сидіти в окопах. Як собі допомогти?
В аптечці мають бути нестероїдні протизапальні препарати, як-от німесил або ібупрофен. Вони ефективно знімають інтенсивний біль. Якщо ви знаєте, що у вас болючі менструації, і ви ще не потрапили на передову, але плануєте йти на фронт, то варто проконсультуватися з гінекологом. Він може призначити комбіновані оральні контрацептиви (КОК). Вони не тільки запобігають вагітності, а й можуть полегшити біль.
Як правило, жінки, які страждають від болючих місячних, під час прийому КОКів або взагалі не мають дискомфорту, або він мінімальний. На фоні прийому гормональних контрацептивів також значно зменшується кількість виділень. Бонус: якщо приймати КОКи безперервно, кровотечі може не бути взагалі. У цьому випадку йдеться більше про однофазні препарати, які зазвичай приймаються в режимі «21+7»: 21 день прийому та 7 днів перерви. Може бути й інший режим, наприклад, три упаковки підряд без семиденної паузи, або навіть чотири чи п’ять. Якщо ви обрали безперервний тип прийому препарату і бачите, що умовно на 40-й або 50-й день все-таки з’являються незначні виділення крові, бажано зробити семиденну перерву, а потім відкрити і почати приймати нову пачку пігулок. Виділення можуть не зникнути, поки ви не зробите паузу. Найкраще поговорити про це з лікарем і залишатися з ним на зв’язку.
У мене взагалі зникла менструація. Це нормально?
Чимало дівчат під час війни говорять про те, що остання менструація в них була у лютому чи на початку березня. Якщо ви точно знаєте, що не вагітні, то зникнення менструації — нормальна реакція організму на стрес. Щойно ситуація стане спокійнішою, усе відновиться, і тоді до лікаря звертатися не потрібно. Але це тільки якщо у вас точно немає ризику незапланованої вагітності, а також немає температури, болю, невластивих для вас виділень. Якщо такі підозри або симптоми є, слід обов’язково прийти до лікаря.
В умовах дефіциту води рятують щоденні прокладки. Можна їх використовувати цілодобово без шкоди для свого здоров’я?
Щоденні прокладки шкідливі у принципі. Їх можна використовувати кілька годин на день, коли є незначні виділення перед місячними чи після них. Якщо ж користуватися такими прокладками постійно, то можна спровокувати порушення вагінальної мікробіоти, а це може спричинити бактеріальний вагіноз Довідка
Бактеріальн
Якщо немає води, можна скористатися вологими серветками, байдуже якими — можна і дитячими, і пахучими, і зі спиртом. Гігієна необхідна, важливо очистити зовнішні статеві органи від виділень і робити це у правильному напрямку, а саме від лобку до анусу і аж ніяк не навпаки, щоб не заносити кишкову флору у зону вульви.
Тампон чи прокладка? Що краще підходить на час бойових виходів?
Краще не користуватися тампонами. Їх треба міняти раз на 4–8 годин, але йдеться про звичайні умови. Влітку, у спеку та через зневоднення, ризик розвитку бактеріальної інфекції зростає. Тож краще міняти тампон якомога частіше. На війні це може бути непросто, а залишений у тілі надовго тампон може призвести до ускладнень. Найгірше з них — синдром інфекційно-токсичного шоку. Цей стан небезпечний для життя. Він супроводжується падінням артеріального тиску, непритомністю. У легших варіантах можуть виникати запальні захворювання органів малого тазу, тому що кров — дуже потужний живильний субстрат для мікроорганізмів.
Бажано користуватися прокладками. Однак доступ до звичних прокладок з аптеки чи магазину буде не завжди. Тоді підійдуть будь-які шматки тканини, які добре вбирають вологу. Їх можна міняти за потребою. Якщо є можливість, тканину можна прати та сушити, а якщо умови не дозволяють — викинути або спалити. Якщо дуже переймаєтеся станом екосистеми, то спалити можна у російському танку. У будь-якому разі, жінка має дбати про особисту гігієну під час менструації та не думати, що це може якось впливати на її імідж під час виконання бойового завдання.
У мирний час були дуже популярні менструальні чаші, багаторазові прокладки та спеціальні трусики для менструації. Але у польових умовах може бути складно їх дістати та належно за ними доглядати. Наприклад, чашею користуватися незручно: вміст треба регулярно виливати, саму ємність промивати, дезінфікувати. Якщо після бойового виходу буде можливість нормально випрати свої речі, то можна надягти багаторазові менструальні трусики. Після використання їх можна скласти у пакет із застібкою і сховати у зручне місце до прання.
Біля нас є відкрита водойма. Піти помитися в озері чи краще скористатися вологими серветками?
Можна помитися в озері. Але в жодному разі не можна пісяти у воду — це може призвести до висхідної інфекції сечовивідних шляхів.
У перші дні менструації у мене сильні болі, а я маю носити зброю та сидіти в окопах. Як собі допомогти?
В аптечці мають бути нестероїдні протизапальні препарати, як-от німесил або ібупрофен. Вони ефективно знімають інтенсивний біль. Якщо ви знаєте, що у вас болючі менструації, і ви ще не потрапили на передову, але плануєте йти на фронт, то варто проконсультуватися з гінекологом. Він може призначити комбіновані оральні контрацептиви (КОК). Вони не тільки запобігають вагітності, а й можуть полегшити біль.
Як правило, жінки, які страждають від болючих місячних, під час прийому КОКів або взагалі не мають дискомфорту, або він мінімальний. На фоні прийому гормональних контрацептивів також значно зменшується кількість виділень. Бонус: якщо приймати КОКи безперервно, кровотечі може не бути взагалі. У цьому випадку йдеться більше про однофазні препарати, які зазвичай приймаються в режимі «21+7»: 21 день прийому та 7 днів перерви. Може бути й інший режим, наприклад, три упаковки підряд без семиденної паузи, або навіть чотири чи п’ять. Якщо ви обрали безперервний тип прийому препарату і бачите, що умовно на 40-й або 50-й день все-таки з’являються незначні виділення крові, бажано зробити семиденну перерву, а потім відкрити і почати приймати нову пачку пігулок. Виділення можуть не зникнути, поки ви не зробите паузу. Найкраще поговорити про це з лікарем і залишатися з ним на зв’язку.
У мене взагалі зникла менструація. Це нормально?
Чимало дівчат під час війни говорять про те, що остання менструація в них була у лютому чи на початку березня. Якщо ви точно знаєте, що не вагітні, то зникнення менструації — нормальна реакція організму на стрес. Щойно ситуація стане спокійнішою, усе відновиться, і тоді до лікаря звертатися не потрібно. Але це тільки якщо у вас точно немає ризику незапланованої вагітності, а також немає температури, болю, невластивих для вас виділень. Якщо такі підозри або симптоми є, слід обов’язково прийти до лікаря.
В умовах дефіциту води рятують щоденні прокладки. Можна їх використовувати цілодобово без шкоди для свого здоров’я?
Щоденні прокладки шкідливі у принципі. Їх можна використовувати кілька годин на день, коли є незначні виділення перед місячними чи після них. Якщо ж користуватися такими прокладками постійно, то можна спровокувати порушення вагінальної мікробіоти, а це може спричинити бактеріальний вагіноз Довідка
Бактеріальн
3
5
Аналізувати становище жінок в армії незалежної України неможливо без загального уявлення, що відбувалося зі Збройними Силами до 2014 року. Після розвалу СРСР українська армія дуже змінилася. У 1991 році це були потужні збройні сили, які дісталися Україні у спадщину від СРСР. Станом на 24 серпня 1991 року на території України дислокувалися три загальновійськові і дві танкові армії, армійський корпус, чотири повітряних армії, окрема армія протиповітряної оборони, ракетна армія, Чорноморський флот, два вузли системи попередження про ракетний напад, 6,5 тис. танків, 7 тис. броньових машин, 1,5 тис. літаків, 350 кораблів, 1272 ядерні бойові головки МБР, 2,5 тис. одиниць тактичної ядерної зброї та близько 900 тис. особового складу.
На початку незалежности армія України була однією з найпотужніших армій світу. Проте після розвалу Союзу керівництво держави під тиском західних країн вирішило відмовитися від ядерної зброї, і до 1996 року Україна стала повністю без’ядерною державою. З 2000-х років у рамках угод із ЄС і НАТО Україна реалізувала ще кілька програм з утилізації і знищення озброєння.
З 2010 по 2013 рік на оборону виділяли не більше як 1 % бюджету, а кількісний склад ЗСУ постійно скорочувався. У 2013 році солдат-контрактник отримував зарплату 1700 гривень при середній зарплаті в країні 2700 гривень. Корупція і кумівство, дуже поширені в армії, не сприяли престижу Збройних Сил. У той період Рівень довіри до армії коливався в межах 30–35 %[4].
Соцілогиня Ганна Гриценко в дослідженні для «Гендеру в деталях» у жовтні 2019 року проаналізувала становище жінок в армії пострадянської України. За даними експертки Наталії Дубчак, на які спиралася Гриценко, жінки служили в Збройних Силах України з 1991 року, але зазвичай це були дружини, доньки й інші родички військових. А проте кількість військовослужбовиць щороку зростала, зокрема серед офіцерського складу. Наприклад, якщо 2001 року жінки-офіцерки становили 0,7 % від усього офіцерського складу, то 2006 року це було вже 2,25 %. Як одразу вказувала експертка, це було пов’язано з тим, що чоловіки не хотіли йти на малооплачувані посади.
Ганна Гриценко в дослідженні відзначала, що структура й логіка армії не змінювалися з радянських часів, тому й передбачали витіснення жінок на обслужувальні й непрестижні ролі. Стереотип, ніби існують «чоловічі» й «жіночі» професії, що його активно розвивали в СРСР, зберігся і після здобуття Україною незалежности. В Україні досі чинні дві статті Кодексу законів про працю, які забороняють жінкам важку роботу і роботу в нічний час. На практиці це призводить до того, що жінки однаково виконують таку роботу, але не мають офіційного працевлаштування і тому часто отримують нижчу заробітну плату.
Радянські плакати про жінок і війну
Військово-облікові спеціальності жінкам у той період надавали відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку спеціальностей, за якими жінки, що мають відповідну підготовку, можуть бути взяті на військовий облік» від 14 жовтня 1994 року. Спеціальності поділялися на сім категорій: «Медична», «Зв’язок», «Обчислювальна техніка», «Оптичні та звукометричні засоби вимірювання і метрології», «Картографія, топогеодезія, фотограметрія й аерофотослужба», «Поліграфія», «Кінорадіомеханіки». Тобто жінка в жодному разі не могла претендувати на будь-які бойові посади. Усе, що їй залишалося, — це робота кухарки, швачки або в медичній сфері.
На армії безпосередньо позначилася і патріархальність українського суспільства. У 2013 році видання «Українська правда» цитувало[5] результати дослідження компанії Research & Branding Group, яке охопило всі області України. Респонденти й респондентки мали описувати риси українських чоловіків і жінок. Про чоловіків звучали такі характеристики: мужність і сила, вміння добувати їжу, розум та інтелект. У жінок переважали хазяйновитість, зовнішня привабливість, образ берегині домашнього вогнища. Тобто ставлення до жінок було суто патріархальним. Позаяк Збройні Сили — це закрита і бюрократична структура, особливо до 2014 року, там таке ставлення було максимально концентрованим.
2014-Й ЯК РІК ПЕРЕЛОМУ
2014 рік став ключовим для України, коли відбулися кардинальні зміни майже в усіх державних і суспільних сферах. Українська армія виявилася переважно не готовою до анексії Криму й участи рф у війні на сході України. Тому в країні зародилися потужні добровольчий і волонтерський рухи, помітну роль у яких відігравали жінки. За словами заступниці міністра оборони Ганни Маляр, 2014 року її відомство зафіксувало перший сплеск — збільшення кількости жінок у ЗСУ[6]. Другий припадає на 2022 рік, після повномасштабного вторгнення рф. Тобто жінки теж гостро реагували і реагують на загрози державі і на воєнну агресію, попри досі актуальний патріархальний образ воїна, яким може бути винятково чоловік.
Жінки вступали в добровольчі батальйони, волонтерили, мобілізовувалися
На початку незалежности армія України була однією з найпотужніших армій світу. Проте після розвалу Союзу керівництво держави під тиском західних країн вирішило відмовитися від ядерної зброї, і до 1996 року Україна стала повністю без’ядерною державою. З 2000-х років у рамках угод із ЄС і НАТО Україна реалізувала ще кілька програм з утилізації і знищення озброєння.
З 2010 по 2013 рік на оборону виділяли не більше як 1 % бюджету, а кількісний склад ЗСУ постійно скорочувався. У 2013 році солдат-контрактник отримував зарплату 1700 гривень при середній зарплаті в країні 2700 гривень. Корупція і кумівство, дуже поширені в армії, не сприяли престижу Збройних Сил. У той період Рівень довіри до армії коливався в межах 30–35 %[4].
Соцілогиня Ганна Гриценко в дослідженні для «Гендеру в деталях» у жовтні 2019 року проаналізувала становище жінок в армії пострадянської України. За даними експертки Наталії Дубчак, на які спиралася Гриценко, жінки служили в Збройних Силах України з 1991 року, але зазвичай це були дружини, доньки й інші родички військових. А проте кількість військовослужбовиць щороку зростала, зокрема серед офіцерського складу. Наприклад, якщо 2001 року жінки-офіцерки становили 0,7 % від усього офіцерського складу, то 2006 року це було вже 2,25 %. Як одразу вказувала експертка, це було пов’язано з тим, що чоловіки не хотіли йти на малооплачувані посади.
Ганна Гриценко в дослідженні відзначала, що структура й логіка армії не змінювалися з радянських часів, тому й передбачали витіснення жінок на обслужувальні й непрестижні ролі. Стереотип, ніби існують «чоловічі» й «жіночі» професії, що його активно розвивали в СРСР, зберігся і після здобуття Україною незалежности. В Україні досі чинні дві статті Кодексу законів про працю, які забороняють жінкам важку роботу і роботу в нічний час. На практиці це призводить до того, що жінки однаково виконують таку роботу, але не мають офіційного працевлаштування і тому часто отримують нижчу заробітну плату.
Радянські плакати про жінок і війну
Військово-облікові спеціальності жінкам у той період надавали відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку спеціальностей, за якими жінки, що мають відповідну підготовку, можуть бути взяті на військовий облік» від 14 жовтня 1994 року. Спеціальності поділялися на сім категорій: «Медична», «Зв’язок», «Обчислювальна техніка», «Оптичні та звукометричні засоби вимірювання і метрології», «Картографія, топогеодезія, фотограметрія й аерофотослужба», «Поліграфія», «Кінорадіомеханіки». Тобто жінка в жодному разі не могла претендувати на будь-які бойові посади. Усе, що їй залишалося, — це робота кухарки, швачки або в медичній сфері.
На армії безпосередньо позначилася і патріархальність українського суспільства. У 2013 році видання «Українська правда» цитувало[5] результати дослідження компанії Research & Branding Group, яке охопило всі області України. Респонденти й респондентки мали описувати риси українських чоловіків і жінок. Про чоловіків звучали такі характеристики: мужність і сила, вміння добувати їжу, розум та інтелект. У жінок переважали хазяйновитість, зовнішня привабливість, образ берегині домашнього вогнища. Тобто ставлення до жінок було суто патріархальним. Позаяк Збройні Сили — це закрита і бюрократична структура, особливо до 2014 року, там таке ставлення було максимально концентрованим.
2014-Й ЯК РІК ПЕРЕЛОМУ
2014 рік став ключовим для України, коли відбулися кардинальні зміни майже в усіх державних і суспільних сферах. Українська армія виявилася переважно не готовою до анексії Криму й участи рф у війні на сході України. Тому в країні зародилися потужні добровольчий і волонтерський рухи, помітну роль у яких відігравали жінки. За словами заступниці міністра оборони Ганни Маляр, 2014 року її відомство зафіксувало перший сплеск — збільшення кількости жінок у ЗСУ[6]. Другий припадає на 2022 рік, після повномасштабного вторгнення рф. Тобто жінки теж гостро реагували і реагують на загрози державі і на воєнну агресію, попри досі актуальний патріархальний образ воїна, яким може бути винятково чоловік.
Жінки вступали в добровольчі батальйони, волонтерили, мобілізовувалися
1
5
1
2
Багато жінок вступили до лав армії вперше, щоб боронити свою державу. Як-от колишня редакторка феміністичного видання «Жінки — це 50 % успіху України» Леся Ганжа. 24 лютого вона записалася в Тероборону Оболонського району Києва, охороняла об’єкти інфраструктури в Ірпені під час боїв під Києвом. Вона розповідає: «У багатьох чоловіків, у батальйоні зокрема, постає питання: “А нащо ви сюди прийшли?” У когось немає таких питань, і це вже прогрес. “А нащо вам це треба?” А ти кажеш: “А нащо тобі це треба?” І чоловік одразу: “Ну, я — Україну захищати”. І ти кажеш: “І я Україну захищати, я така сама громадянка, як і ти”. І багато хто замислюється й погоджується»[9].
Леся Ганжа в Ірпені в березні 2022 року
ЖІНКИ В ПОЛОНІ
За даними ООН, жінки на війні — одна з найбільших вразливих груп, вони становлять 54 % людей, яким потрібна допомога через війну. Це стосується і цивільних, і військових жінок. Передусім ідеться про полон.
У 2019 році у виданні «Новое время» з’явилася стаття про жінок, які побували в полоні терористичних організацій «ЛДНР»[10]. Вони розповідали, що в полоні сексуальне насильство над жінками — це поширена практика. Подібні сексуальні злочини відбувалися також на блокпостах і місцях перетину лінії розмежування, про це розповіла виданню урядова уповноважена з гендерної політики Катерина Левченко. Крім того, була інформація про відкриття борделів, куди бойовики доправляли жінок і примушували їх займатися проституцією.
Сексуальне насильство — це ще одна зброя у війні, елемент психологічного тиску і залякування. І так само це не тільки кримінальний злочин, а й порушення норм міжнародного права. За період повномасштабного вторгнення Росії правозахисники й урядові органи постійно фіксують інформацію про сексуальні злочини проти українських жінок. Ідеться як про злочини проти цивільних жінок, так і про злочини в полоні. Віцепрем’єр-міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірина Верещук розповідала у квітні, що їй відомо про факти зґвалтування жінок у полоні.
У середині березня росіяни взяли в полон волонтерку і військову медикиню Юлію «Тайру» Паєвську. Жінка провела в полоні понад три місяці. Вона розповідала: «Останнім часом мене тримали в Донецькому СІЗО. Там залишилося дуже багато наших полонених. Ставлення жахливе. Годують більш-менш, померти з голоду не вдасться. Але в останній тиждень нам навіть мила не дали. У камері 22 жінки, камера три на шість метрів, десять ліжок»[11].
Юлія Паєвська в перші дні звільнення з полону
Російська пропаганда створила навколо Тайри потужний пропагандистський міф, змальовуючи її як нацистку й убивцю, яка безжально вбивала дітей і жінок. Окремо в рамках міфу пропаганда акцентувала на тому, що Юлія — жінка. Патріархальний стереотип, що жінка має бути ніжним, м’яким створінням, підсилював ефект від брехні.
У квітні Україна повернула з полону 15 жінок військовослужбовиць. У всіх у них було поголено голови. Це ще один спосіб принизити саме жінок. Окупанти вдаються і до психологічного тиску на жінок, шантажуючи їх родичами й дітьми. Ось що розповідала Тайра: «Інші [жінки] теж не мали жодної інформації про сім’ю й дітей. Це були українки з лав Збройних Сил і Нацгвардії, там були дівчата з “Азова” і були також цивільні».
Жінки, яких у квітні повернули з полону в Україну
Після повернення 15 українських жінок з полону Ірина Верещук озвучила цифру, скільки українських військовослужбовиць на той момент ще перебували в полоні — близько 500 осіб. Скількох жінок утримують у полоні тепер, ми не знаємо. Очевидно, їх кількість помітно зросла, особливо після того як у травні в полон потрапили останні захисники «Азовсталі». Невідома доля 82 полонених жінок-медикинь із Маріуполя. Це лікарки, медичні сестри та співробітниці військового шпиталю в Маріуполі, які з 12 квітня перебувають у полоні.
Тема українських жінок у полоні недостатньо висвітлюється у ЗМІ і не виникає на міжнародній арені. Міжнародні феміністичні організації повинні сприяти Україні в цьому питанні й активно порушувати його. Тільки гласність допоможе жінкам у полоні вижити.
ЖІНОЧА ФОРМА І ГІГІЄНА — ЧОГО БРАКУЄ У ВІЙСЬКУ
Станом на сьогодні в лавах ЗСУ, за словами заступниці міністра оборони Ганни Маляр, служить близько 50 000 жінок. Із них десь 5 000 несуть службу безпосередньо на передовій фронту, а 12 000 — це цивільні жінки, які приєдналися до армії і працюють на цивільних посадах. З 24 лютого кількість саме військовослужбовиць зросла на 7 000 осіб. Одна з проблем, яка постала перед ними, — відсутність жіночої форми. В Україні затверджено єдиний стандарт уніформи — чоловічий, наразі лише парадна форма має жіночі розміри. Тому військовослужбовицям доводиться перешивати обмундирування, заколювати булавками чи пристосовувати тактичним ременем у польових умовах.
«Якщо форма за розміром нормальна в стегнах, можуть не влі
Леся Ганжа в Ірпені в березні 2022 року
ЖІНКИ В ПОЛОНІ
За даними ООН, жінки на війні — одна з найбільших вразливих груп, вони становлять 54 % людей, яким потрібна допомога через війну. Це стосується і цивільних, і військових жінок. Передусім ідеться про полон.
У 2019 році у виданні «Новое время» з’явилася стаття про жінок, які побували в полоні терористичних організацій «ЛДНР»[10]. Вони розповідали, що в полоні сексуальне насильство над жінками — це поширена практика. Подібні сексуальні злочини відбувалися також на блокпостах і місцях перетину лінії розмежування, про це розповіла виданню урядова уповноважена з гендерної політики Катерина Левченко. Крім того, була інформація про відкриття борделів, куди бойовики доправляли жінок і примушували їх займатися проституцією.
Сексуальне насильство — це ще одна зброя у війні, елемент психологічного тиску і залякування. І так само це не тільки кримінальний злочин, а й порушення норм міжнародного права. За період повномасштабного вторгнення Росії правозахисники й урядові органи постійно фіксують інформацію про сексуальні злочини проти українських жінок. Ідеться як про злочини проти цивільних жінок, так і про злочини в полоні. Віцепрем’єр-міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірина Верещук розповідала у квітні, що їй відомо про факти зґвалтування жінок у полоні.
У середині березня росіяни взяли в полон волонтерку і військову медикиню Юлію «Тайру» Паєвську. Жінка провела в полоні понад три місяці. Вона розповідала: «Останнім часом мене тримали в Донецькому СІЗО. Там залишилося дуже багато наших полонених. Ставлення жахливе. Годують більш-менш, померти з голоду не вдасться. Але в останній тиждень нам навіть мила не дали. У камері 22 жінки, камера три на шість метрів, десять ліжок»[11].
Юлія Паєвська в перші дні звільнення з полону
Російська пропаганда створила навколо Тайри потужний пропагандистський міф, змальовуючи її як нацистку й убивцю, яка безжально вбивала дітей і жінок. Окремо в рамках міфу пропаганда акцентувала на тому, що Юлія — жінка. Патріархальний стереотип, що жінка має бути ніжним, м’яким створінням, підсилював ефект від брехні.
У квітні Україна повернула з полону 15 жінок військовослужбовиць. У всіх у них було поголено голови. Це ще один спосіб принизити саме жінок. Окупанти вдаються і до психологічного тиску на жінок, шантажуючи їх родичами й дітьми. Ось що розповідала Тайра: «Інші [жінки] теж не мали жодної інформації про сім’ю й дітей. Це були українки з лав Збройних Сил і Нацгвардії, там були дівчата з “Азова” і були також цивільні».
Жінки, яких у квітні повернули з полону в Україну
Після повернення 15 українських жінок з полону Ірина Верещук озвучила цифру, скільки українських військовослужбовиць на той момент ще перебували в полоні — близько 500 осіб. Скількох жінок утримують у полоні тепер, ми не знаємо. Очевидно, їх кількість помітно зросла, особливо після того як у травні в полон потрапили останні захисники «Азовсталі». Невідома доля 82 полонених жінок-медикинь із Маріуполя. Це лікарки, медичні сестри та співробітниці військового шпиталю в Маріуполі, які з 12 квітня перебувають у полоні.
Тема українських жінок у полоні недостатньо висвітлюється у ЗМІ і не виникає на міжнародній арені. Міжнародні феміністичні організації повинні сприяти Україні в цьому питанні й активно порушувати його. Тільки гласність допоможе жінкам у полоні вижити.
ЖІНОЧА ФОРМА І ГІГІЄНА — ЧОГО БРАКУЄ У ВІЙСЬКУ
Станом на сьогодні в лавах ЗСУ, за словами заступниці міністра оборони Ганни Маляр, служить близько 50 000 жінок. Із них десь 5 000 несуть службу безпосередньо на передовій фронту, а 12 000 — це цивільні жінки, які приєдналися до армії і працюють на цивільних посадах. З 24 лютого кількість саме військовослужбовиць зросла на 7 000 осіб. Одна з проблем, яка постала перед ними, — відсутність жіночої форми. В Україні затверджено єдиний стандарт уніформи — чоловічий, наразі лише парадна форма має жіночі розміри. Тому військовослужбовицям доводиться перешивати обмундирування, заколювати булавками чи пристосовувати тактичним ременем у польових умовах.
«Якщо форма за розміром нормальна в стегнах, можуть не влі
3
1
2
«Проблема комплексна, і вона полягає в тому, що проблеми жінок не враховуються ні в чому, — каже Олена Шевченко. — Починаючи від спідньої білизни і закінчуючи бронежилетами й шоломами. Бронежилет не по розміру взагалі дуже шкодить, бо страждає спина, можуть бути синці й набряки».
Дивно, що питання про незручну військову форму до цього року фактично не порушували. Якщо чоловіча форма, зокрема польова, з 2015 року постійно змінювалася й удосконалювалася, то для жінок 2019 року змінили тільки парадну форму, уніфікувавши її з новими стандартами парадної форми ЗСУ. Це побічно теж може свідчити, що жінок у ЗСУ не розглядали як повноцінні бойові одиниці, для яких зручна форма — запорука успішної служби.
Тимчасом подекуди в арміях НАТО й інших країн є жіноча військова форма. В Ізраїлі, де жінок призивають в армію нарівні з чоловіками, питання жіночої форми десятки років було доволі складним. Жінки не обіймали бойові посади, тому замість беретів у них були пілотки, замість штанів — спідниці, замість черевиків — туфлі, розповідає офіцер армії Ізраїлю Ігаль Левін. У 1970–1980-х роках феміністичні рухи змусили переглянути політику щодо жіночої форми, відтоді жінки отримують звичайну військову форму, хоча за бажанням можуть обрати спідницю й туфлі. Хоча жіночу форму в Ізраїлі шиють за трохи іншими лекалами, Ігаль Левін каже, що жінки однаково ушивають форму до вишуканіших форм, хоч це офіційно й заборонено.
Один із найкращих підходів до жіночої форми в армії практикують у США. У 2009 році американська армія взялася за розробку спеціального бойового екіпірування для жінок. Нині в збройних силах США існує база даних, яка містить 93 параметри і 3D-скани чоловічого й жіночого тіла. За допомогою них вдається досягти ідеальної зручности не лише уніформи, а й бронежилетів, рюкзаків, навіть сидіння автомобілів. У 2018 році армія США схвалила нову систему бронежилетів — модульний масштабований жилет (MSV). Він важить менше, не перешкоджає рухам і регулюється під будь-який розмір та особливості фігури.
Дивно, що питання про незручну військову форму до цього року фактично не порушували. Якщо чоловіча форма, зокрема польова, з 2015 року постійно змінювалася й удосконалювалася, то для жінок 2019 року змінили тільки парадну форму, уніфікувавши її з новими стандартами парадної форми ЗСУ. Це побічно теж може свідчити, що жінок у ЗСУ не розглядали як повноцінні бойові одиниці, для яких зручна форма — запорука успішної служби.
Тимчасом подекуди в арміях НАТО й інших країн є жіноча військова форма. В Ізраїлі, де жінок призивають в армію нарівні з чоловіками, питання жіночої форми десятки років було доволі складним. Жінки не обіймали бойові посади, тому замість беретів у них були пілотки, замість штанів — спідниці, замість черевиків — туфлі, розповідає офіцер армії Ізраїлю Ігаль Левін. У 1970–1980-х роках феміністичні рухи змусили переглянути політику щодо жіночої форми, відтоді жінки отримують звичайну військову форму, хоча за бажанням можуть обрати спідницю й туфлі. Хоча жіночу форму в Ізраїлі шиють за трохи іншими лекалами, Ігаль Левін каже, що жінки однаково ушивають форму до вишуканіших форм, хоч це офіційно й заборонено.
Один із найкращих підходів до жіночої форми в армії практикують у США. У 2009 році американська армія взялася за розробку спеціального бойового екіпірування для жінок. Нині в збройних силах США існує база даних, яка містить 93 параметри і 3D-скани чоловічого й жіночого тіла. За допомогою них вдається досягти ідеальної зручности не лише уніформи, а й бронежилетів, рюкзаків, навіть сидіння автомобілів. У 2018 році армія США схвалила нову систему бронежилетів — модульний масштабований жилет (MSV). Він важить менше, не перешкоджає рухам і регулюється під будь-який розмір та особливості фігури.
2
2
Наразі формою для жінок у ЗСУ займаються волонтери. Один із головних проєктів — ArmWomenNow — заснувала Ірина Нікорак. За референс брали саме зразки форми в армії США. На жаль, це суто волонтерський проєкт, і гроші на його реалізацію збирають донатами. Міністерство оборони в липні цього року розповіло українській службі ВВС, що працює з двома ініціативним групами. Перша — група волонтерів за підтримки Офісу Президента в рамках проєкту першої леді «Безбар’єрність». Друга — проєкт Ірини Нікорак. Відомство заявило, що провело зустріч з обома групами і запропонувало протестувати експериментальні зразки в польових умовах[13].
«Централізовано форму для жінок не шиють досі, — каже Олена Шевченко. — Нині є компанія, яка на замовлення Міноборони шиє форму для ЗСУ — винятково для чоловіків. Треба внести зміни в цей процес на рівні керівництва, провести тендер і вже шити форму за лекалами і для жінок, і для чоловіків. Для Міноборони це досить тривалий процес. Головне завдання — пришвидшити його».
Крім форми, жінки стикаються зі специфічними проблемами в умовах військового польового побуту, яких немає в чоловіків. Передусім це відсутність доступу до засобів гігієни та болі під час місячних. Поки що це питання не порушували на законодавчому рівні, тому всім необхідним жінки змушені забезпечувати себе самостійно.
«Централізовано форму для жінок не шиють досі, — каже Олена Шевченко. — Нині є компанія, яка на замовлення Міноборони шиє форму для ЗСУ — винятково для чоловіків. Треба внести зміни в цей процес на рівні керівництва, провести тендер і вже шити форму за лекалами і для жінок, і для чоловіків. Для Міноборони це досить тривалий процес. Головне завдання — пришвидшити його».
Крім форми, жінки стикаються зі специфічними проблемами в умовах військового польового побуту, яких немає в чоловіків. Передусім це відсутність доступу до засобів гігієни та болі під час місячних. Поки що це питання не порушували на законодавчому рівні, тому всім необхідним жінки змушені забезпечувати себе самостійно.
2
2
Этот инструктаж здесь не в кассу. Нет аудитории
Или вы не на нашу пропаганду работаете, а на врага, разгоняете нереалистичную тему украинских женщин в окопы
Или вы не на нашу пропаганду работаете, а на врага, разгоняете нереалистичную тему украинских женщин в окопы
11
1
Что-бы Вы там не говорили, но силами одних мужчин Украине победы в этой войне не видать...
2
8
1
Вообще, я думаю, вы просто либо тренируетесь вызывать бурную реакцию, либо уже умеете и просто заказ за малую денежку отрабатываете. Именно поэтому у вас такие твердолобые комменты
15
1
А вы живете в Израиле, что знаете как проходило становление? Статьи фондов помощи в репатриации вам много чего расскажут. Их цель вернуть «домой» как можно больше детей. Написанное выше в статье про то, что служба- это развлечение в мирное время полный бред. В Израиле нет мирного времени.
Если посмотрите списки погибших солдат с 7.10 по этот день то увидите, что 95% погибших - это дети проходившие текущую службу. А это значит, что нет тут времени развлечения.
Если посмотрите списки погибших солдат с 7.10 по этот день то увидите, что 95% погибших - это дети проходившие текущую службу. А это значит, что нет тут времени развлечения.
4
У нас теперь тоже нет мирного времени, и неизвестно будет или нет. Поэтому израильская система АОИ как можно лучше подходит Украине. У них Израиль Палестина, у нас Украина РФ.
1
7
Вместо членства в системе коллективной безопасности (либо твердых гарантий совместной обороны страны на двусторонней основе) нашей стране обещают, что она вступит в НАТО после завершения войны, когда будет соответствовать требованиям Альянса. А пока США навязывают Украине альтернативу — «израильскую модель»: американцы готовы помочь нам обрести способность самим себя защищать. Эта модель предусматривает укрепление обороноспособности страны (в том числе и за счет военной помощи со стороны партнеров), постоянную готовность самостоятельно давать отпор агрессору и колоссальные средства на поддержание высокотехнологичной армии.
Израильский «фасон»
Среди главных рисков в «израильской модели» для Украины — сохранение перманентного состояния войны с Россией; фиксация пребывания нашей страны в «серой зоне» безопасности; постоянная гибель украинцев, защищающих восточные границы НАТО; отсутствие стабильного притока иностранных инвестиций в воюющую страну. Как отмечает американский эксперт Ян Бжезинский, решимость Москвы уничтожить Украину и ее историю намного превышает коллективную интенсивность врагов Израиля.
Ранее ZN.UA уже писало об особенностях «израильской модели» и существенных различиях в положении Украины и Израиля. Напомню: во-первых, в отличие от нашей страны, Израиль имеет сильную экономику и ядерный арсенал, элиту, консолидированную в вопросах безопасности, и население, которое практически поголовно проходит службу в армии.
Во-вторых, у «израильской модели» есть еще одна отличительная черта — приоритетное развитие собственных высоких технологий и собственного ОПК, способного производить современные системы вооружений. В Израиле — культ науки, а не унизительно-остаточный принцип ее финансирования. В Израиле случайные люди не руководят ОПК и оборонным сектором экономики. В Израиле военно-промышленные заводы существуют не для того, чтобы их банкротили, а потом отписывали территорию под жилзастройку.
В-третьих, враги израильского государства — террористические организации и некоторые страны Ближнего Востока, чья военная мощь уступает израильской.
Безъядерная Украина испытывает серьезные проблемы в сфере экономики и финансов, располагает ограниченными военными и — что более важно — человеческими ресурсами. Враг нашей страны — ядерная Россия, с населением как минимум в три с половиной раза больше, чем в Украине. «Ваша ситуация принципиально иная… На самом деле, вам не позавидуешь», — констатировал в интервью ZN.UA посол Израиля в Украине Михаэль Бродский. Чтобы противостоять России, Украине следует перевести экономику на модель, где будут заложены значительные затраты на сектор безопасности и обороны, создать мобилизационную систему, в которой будут задействованы все граждане.
В какой-то мере экономические проблемы и недостаток современных вооружений могут быть компенсированы нашей стране за счет значительной западной финансовой и военной помощи. А вот что с мобилизационной системой? Пойдет ли Украина по пути Израиля?
Израильтяне, чтобы отстоять свою жизнь и независимость государства в борьбе с внешними врагами — значительно уступающими России и в размерах территории, и в экономическом развитии, и в боеспособности — ввели обязательную службу в армии для всех граждан. В мирное время ЦАХАЛ фактически представляет собой небольшую регулярную армию, в основе которой солдаты срочной и кадровой службы. А в военное время она разворачивается за счет резервистов, составляющих 72% Армии обороны.
В боевых действиях срочники принимают участие после двух лет обучения и то лишь на территории Израиля. А вот за пределами израильского государства в бой вступают только контрактники, которых вместе с офицерами в армии 15%. Всего же в Армии обороны занято 169,5 тысяч человек. В запасе — 465 тысяч.
В ЦАХАЛ мужчины служат 30 месяцев, а женщины — 24. Освобождены от службы женщины по состоянию здоровья или находящиеся в браке на момент призыва; мужчины — по состоянию здоровья; некоторые категории репатриантов. Студенты не призываются. Отсрочка дается и мужчинам, обучающимся в еврейских религиозных школах. Но поскольку учеба может длиться всю жизнь, то подавляющее большинство ультрарелигиозных евреев в армии не служат, что является источником напряжения в обществе.
После прохождения военной службы граждане Израиля пребывают в резерве и призываются на резервистские сборы. В резерве солдаты и сержанты находятся до достижения возраста 40 лет, офицеры — 45 лет, отдельные специалисты — 49 лет. Женщины находятся в резерве до достижения 38 лет. Длительность резервистских сборов для солдат и сержантов не превышает 54 дня в три года, для технических специалистов — 70 дней в три года, а для офицеров — 80 дней в три года.
«Израиль уже десятки лет рассчитывает исключительно на себя. Уверен, что и Украина придет к тому же. У вас нет другого выбора», — полагает Михаэль Бродский. При этом он высказывает мнение, что «неправильно
Израильский «фасон»
Среди главных рисков в «израильской модели» для Украины — сохранение перманентного состояния войны с Россией; фиксация пребывания нашей страны в «серой зоне» безопасности; постоянная гибель украинцев, защищающих восточные границы НАТО; отсутствие стабильного притока иностранных инвестиций в воюющую страну. Как отмечает американский эксперт Ян Бжезинский, решимость Москвы уничтожить Украину и ее историю намного превышает коллективную интенсивность врагов Израиля.
Ранее ZN.UA уже писало об особенностях «израильской модели» и существенных различиях в положении Украины и Израиля. Напомню: во-первых, в отличие от нашей страны, Израиль имеет сильную экономику и ядерный арсенал, элиту, консолидированную в вопросах безопасности, и население, которое практически поголовно проходит службу в армии.
Во-вторых, у «израильской модели» есть еще одна отличительная черта — приоритетное развитие собственных высоких технологий и собственного ОПК, способного производить современные системы вооружений. В Израиле — культ науки, а не унизительно-остаточный принцип ее финансирования. В Израиле случайные люди не руководят ОПК и оборонным сектором экономики. В Израиле военно-промышленные заводы существуют не для того, чтобы их банкротили, а потом отписывали территорию под жилзастройку.
В-третьих, враги израильского государства — террористические организации и некоторые страны Ближнего Востока, чья военная мощь уступает израильской.
Безъядерная Украина испытывает серьезные проблемы в сфере экономики и финансов, располагает ограниченными военными и — что более важно — человеческими ресурсами. Враг нашей страны — ядерная Россия, с населением как минимум в три с половиной раза больше, чем в Украине. «Ваша ситуация принципиально иная… На самом деле, вам не позавидуешь», — констатировал в интервью ZN.UA посол Израиля в Украине Михаэль Бродский. Чтобы противостоять России, Украине следует перевести экономику на модель, где будут заложены значительные затраты на сектор безопасности и обороны, создать мобилизационную систему, в которой будут задействованы все граждане.
В какой-то мере экономические проблемы и недостаток современных вооружений могут быть компенсированы нашей стране за счет значительной западной финансовой и военной помощи. А вот что с мобилизационной системой? Пойдет ли Украина по пути Израиля?
Израильтяне, чтобы отстоять свою жизнь и независимость государства в борьбе с внешними врагами — значительно уступающими России и в размерах территории, и в экономическом развитии, и в боеспособности — ввели обязательную службу в армии для всех граждан. В мирное время ЦАХАЛ фактически представляет собой небольшую регулярную армию, в основе которой солдаты срочной и кадровой службы. А в военное время она разворачивается за счет резервистов, составляющих 72% Армии обороны.
В боевых действиях срочники принимают участие после двух лет обучения и то лишь на территории Израиля. А вот за пределами израильского государства в бой вступают только контрактники, которых вместе с офицерами в армии 15%. Всего же в Армии обороны занято 169,5 тысяч человек. В запасе — 465 тысяч.
В ЦАХАЛ мужчины служат 30 месяцев, а женщины — 24. Освобождены от службы женщины по состоянию здоровья или находящиеся в браке на момент призыва; мужчины — по состоянию здоровья; некоторые категории репатриантов. Студенты не призываются. Отсрочка дается и мужчинам, обучающимся в еврейских религиозных школах. Но поскольку учеба может длиться всю жизнь, то подавляющее большинство ультрарелигиозных евреев в армии не служат, что является источником напряжения в обществе.
После прохождения военной службы граждане Израиля пребывают в резерве и призываются на резервистские сборы. В резерве солдаты и сержанты находятся до достижения возраста 40 лет, офицеры — 45 лет, отдельные специалисты — 49 лет. Женщины находятся в резерве до достижения 38 лет. Длительность резервистских сборов для солдат и сержантов не превышает 54 дня в три года, для технических специалистов — 70 дней в три года, а для офицеров — 80 дней в три года.
«Израиль уже десятки лет рассчитывает исключительно на себя. Уверен, что и Украина придет к тому же. У вас нет другого выбора», — полагает Михаэль Бродский. При этом он высказывает мнение, что «неправильно
6
В преддверие Вильнюсского саммита НАТО Центр Разумкова по заказу ZN.UA с 23 по 28 июня провел соцопрос. В частности, мы поинтересовались у респондентов, поддерживают ли они введение в Украине всеобщей воинской обязанности по примеру Израиля, когда служат и мужчины, и женщины (см. рис. 1). Как следует из ответов украинцев, только каждый третий (32,3%) выступает за то, чтобы служили все граждане, независимо от пола, в то время как каждый второй (!) респондент (48,4%) — против, а каждый пятый (19,3%) затруднился с ответом.
5
По мнению украинцев, право не служить в армии и не проходить альтернативную службу (см. рис. 5) должны иметь: люди с инвалидностью (78,7% респондентов указали на эту группу граждан), люди с болезнями, делающими невозможным прохождение военной службы (74,4%), а также многодетные родители (56,9%). Меньше половины украинцев (43,3%) утверждают, что право не служить также должны иметь студенты и аспиранты (больше всего за это выступают респонденты в возрасте 18–29 лет — 50,6%). Чуть больше 16% украинцев думают, что от службы должны быть избавлены рабочие предприятий ОПК и те, кому не позволяют религиозные убеждения. И только каждый двадцатый украинец полагает, что все украинцы без исключения должны выполнить свою воинскую обязанность.
5
При этом, среди женщин значительно больше тех, кто не готов принимать участие в военных сборах, нежели мужчин — 56,8 против 34%. Да и вообще женщины менее охотно воспринимают саму идею участия в резервистских сборах — что раз в год, что раз в три года, что раз в пять лет: как показывают результаты опроса, готовых к этому среди женщин в среднем вдвое меньше, чем мужчин.
Примечательно, что среди тех, кто приемлемыми результатами будущих переговоров между Украиной и Россией считает возвращение нашей страной всех территорий и восстановление суверенитета в границах по состоянию на 1991 год (а таковых 62,9% всех опрошенных), проходить резервистские сборы от 50 до 100 дней раз в год готовы всего 10% респондентов, раз в три года — 14,6%, раз в пять лет — 12,1% (см. рис. 8). По совокупности их значительно меньше тех, кто не готов к участию в военных сборах. А таковых — 45,5% опрошенных.
Примечательно, что среди тех, кто приемлемыми результатами будущих переговоров между Украиной и Россией считает возвращение нашей страной всех территорий и восстановление суверенитета в границах по состоянию на 1991 год (а таковых 62,9% всех опрошенных), проходить резервистские сборы от 50 до 100 дней раз в год готовы всего 10% респондентов, раз в три года — 14,6%, раз в пять лет — 12,1% (см. рис. 8). По совокупности их значительно меньше тех, кто не готов к участию в военных сборах. А таковых — 45,5% опрошенных.
1
4
Интересно, разгон таких тем, реальное желание властей призвать женщин или это делается спецом, чтобы еще опустить рейтинг Зе до плинтуса?
1
11
тема как тема, не хуже и не лучше остальных у кого с тамарки капает и череп зависает когда мухи садятся на собаку
1
8
А мне не интересно,обсуждать вопросы,которые касаются только меня,с незнакомыми мне людьми на форуме.
6
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу