Діти бідних батьків мають менше шансів на життєвий успіх?

Далеко не все это понимают в 18-20 лет. Сейчас с высоты своего возраста и опыта я тоже умная, а в 18 например я вообще не думала про коллег и деловые встречи. Меня и гулять-то не отпускали до поздна и всячески контролировали, откуда там самостоятельность и план на будущее

В 35 років я б і поготів не вийшла заміж, бо в такому віці тільки на сайтах знайомитися з чоловіками, а на мене і молоду один всього клюнув. Ділові зустрічі у мене на батьківських зборах, колеги фізрук.

У мене були знайомі, які це розуміли, уже по 40+ їм, ні чоловіків ні дітей, уже згодні і на небагатого, але і такого немає.

Все зависит от человека, его характера и желания стать успешным. Сестра вышла замуж за человека, у которого 10+ лет тюрьмы по малолетке. С виду в жизни не скажешь, что сидел, наколок и прочей атрибутики нет, не матерится, не пьет, семьянин. Образования ясное дело нет, но он отлично работает руками. Живут в новой квартире, уже 2 машину поменяли из салона, строят дом. Дети учатся, занимаются на разных кружках. К чему это я, он всего добился сам, единственное о чем жалеет, о времени, проведенном за решеткой, не будь тюрьмы, был бы еще успешнее, ну или раньше всего добился.

Для мене бідність родини навпаки було стимулом для гарного навчання та пошукк гарної роботи, як і для мого брата
Зараз ми обидва успішні
Якби я жила не в бідності в дитинстві- я ба зараз працювала в ус не дуючи тис на 15 і мені було б все ок)

Авторе,я зі свого досвіду скажу так,батьки маргінального направлення безсоромно крадуть шанси та життя у своїх дітей..Ви молодець,що вижили.Все у Вас буде добре.

Гуманітарні так. Точні -одиниці можуть повністю самостійно опанувати.
Ви навели приклад. Ок,теж наведу.
Дитина виїхала з країни на початку війни. Пішла в місцеву школу. Це був кінець 6 класу. Зараз 8й. Алгебра і геометрія-посиленого/ ускладненого рівня. На уроках він не буває. Хімія,фізика-нові предмети з 7 класу. Чи може дитина ( яка з 8.00 до 16.00-17.00 в іншій іноземній школі) самостійно опанувати ці предмети?

Який рівень вашої держаної школи? Після математики ліцею 142 дочка з легкістю вступила і зараз вчиться в одному з провідних державних технічних вузів Європи. Підкреслюю, ніяких безумних поборів в ліцеї не було, не розумію, що за агресія з вашого боку на адресу ліцею, тим більше там не вчаться ваші діти, хтось щось сказав, а вас понесло

Так, вважаю, що хороший старт, який надали батьки - економить десь 10 років життя. І ці 10 років можна жити якісно, а не відкладаючи кредит на квартиру та авто
Нам з чоловіком по 40 майже, тільки ось ось ми наблизились до власного житла, ми з дуже бідних сімей. А могли б уже в 40 років думати про житло для дітей. Взагалі не знала, що таке гуртки, не було коштів. Багато чого втрачено насправді, розширення кругозору не було, добре що хоч сама змогла здобути освіту та побудувати хоч якусь кар´єру, стати на ноги, побачити світ

Залежить від спритності самої дитини. Багатьом заможним і школу приватну дають,і вуз контракт, і сто гуртків, а воно ні риба ні м´ясо.

+100

Мій вчиться поки без репетиторів. Усі предмети на бали високого рівня.
І я вчилася у свій час без репетиторів, тоді і не чули про таке , маю медаль у кінці школи.

При этом доця, наверное, работает на фирме папы получателем зарплаты.

в семейной клинике...

Думаю меньше шансов при прочих равных условиях. Вроде это очевидно же

Конечно выше шансы, а если ещ и голова на плечах имеется, то вообще супер

Чому тільки на сайтах? Я на роботі познайомилась, знайомі теж після 30 заміж вийшли.

Ну я из бедной семьи, не алкаши, отец учитель, потерял рано мою мать, был вдовцом с двумя детьми,потом женился, родили еще девочку. И у меня чувство что я как по пунктиру повторяю его судьбу, просто столько еще не прожила. В детстве комплексов особо не было, тогда почти все в поселке жили бедно как и мы, ходила в музыкальную школу, училась хорошо и прочее. Мне просто не повезло во время учебы в вузе найти нормальную работу, был момент что струсила. Потом поменяла работу вынужденно,а она еще хуже оказалась. Да и с 17 лет я жила на стипендию и пенсию по потере. Да, многих такая ситуация мотивирует. Но меня отсутствие поддержки от отца( у него было тупо много своих проблем,не до меня было) не мотивировало, а наоборот во многом огрничивало и пугало. Был момент неправильного выбора, потом засосали обстоятельства так что не могла их изменить. Финал - не особо удачный брак и тоже ребенок с аутизмом. Причем я как проклятая, муж когда поженились не был богатым, но жили нормально. Стоитло родить ребенка - он ту работу не по своей вине потерял. Сейчас в войну еще хуже стало. Не верила в такие вещи, но как пороблено честное слово. Сейчас у мужа почти нет работы, во многом ребенка вытянула, не такой как все, но довольно автономный и самостоятелен, ведет себя прилично( речь только запускается, еще в школу не берут). Так казалось бы, есть служебное жилье, иди мама работай. А я тупо боюсь даже искать ту работу, хотя необходимость поджимает очень сильно. Семь лет дома, пусть и не лежала на кровати, некогда было, но из жизни капитально выпала. Брат мой намного младше, те же примерно стартовые условия, но он более везучий по жизни, ему родственники помогли с работой по знакомству, на момент моей учебы мне помочь некому было тогда.

Тяжелее конечно. Ну и плюс на исходные данные надо смотреть : таланты, гены, воспитание, способности и тд. Если с этим всем всё плохо, то это печально

А вы в курсе, что высокие баллы и сдать зно - это разное?

Так старт дуже важливий. Моя дитина хоче навчатися в Австрії. Але це кошти, яких немає. Тому я не можу дати освіту дитині нормальну. Як буде далі побачимо, але без старту, зв´язків, грошей дуже важко пробиватися це факт.

Конечно. Елементарно родители дают хороший старт в виде жилья, образования и далее по списку.

сестра. Все як у мене. Окрім карток і дверей. Мені 40 і я не бачила таких двірей, бо майже ніде не була. А ні, була. В Бердянську ж

Люблю своїх дітей, віддала все їм найкраще, сиділа до 11 в декреті, щоб і розвивати, і басейни, і спорт, і все-все, і прогулянки кожного дня, і вдома, щоб поруч була, бо дівчата тут часто писали, що в дитинстві так хотілося прийти зі школи, а щоб було і наготовлено, і напечено, і мама щоб зустрічала. І заради дітей поміняли квартиру щоб в центрі міста, щоб могли і кіно і в KFC і на піцу, бо як згадаю я жила на отшибі ніколи не було друзів. І Щоб вони від мене не залежали, щоб вийшли - і все під боком; а не виконала свою мрію - мати будинок, тоді це було б далеко, треба було б на машині возити. А вже як відвезеш і школу, і забереш, то на гуляння возити точно знала не буду. В дітей айфони, айпади, макбук, нінтендо, плейстейшен. Нічим не здивуєш, відпочинок 5 раз на рік був. І що ви думаєте, їм це потрібно? Вони це цінять? Абсолютно ноль поваги. От все що я хотіла їм дати, чого мені не вистачало в дитинстві, в них все є. А діти тільки не благодарні стають та грубі. Тепер думаю як пожинати свої плоди і перевиховати. Напевно вже пізно. Багато виросло в бідності, але не у всіх є психологічні травми. Це залежить від особистості, але це від народження. Одного образили, він обернувся, стряхнув, і пішов далі, напролом, вперед. А інші уязвимі, в дитинстві травмовані, так і в дорослому віці згадують безперестанку своє бідне життя.

Неправда, стільки багато дітей цей рік гарно здали ЗНО, а вони не пройшли на бюджетні місця в омріяні вузи, тому що ці місця зайняті тепер переселенцями. Але я дійсно нікого не хочу образити, особливо переселенців. Але коли дійсно діти з бідних сімей вірили державі, вчинилися самі, тяжко, без репетиторів, і здали на максимум, а переселенці майже з 100 балами зайняли їхні місця, я думаю це дуже травмовано для тих, які 11 років батрачили. Я бачила цих дітей, їхнє розчарування і біль, що не змогли попасти в омріяний вуз.

У меня была бедная семья. Жили в маленьком городке донецкой области. Закончила 11 классов , уехала учится в Киев, получала стипендию 911 грн с 2007-2012, сначала жила в общежитии, потом подрабатывала и снимали с подружкой комнату. Вышла замуж на 4 курсе ( отношения были еще из дома) муж переехал потом ко мне. По специальности не работала, закончила курсы по наращиванию ресниц и с 2013 работала. В мои 25 лет купили первую квартиру, в 30 вторую. Муж механик. Добились всего сами, никто копейкой не помог. Мама его добавила 5 тыс $ после рождения сына на новую машину. Сейчас мне 34. Никогда не хотела жить в такой нищете, как мои родители, поэтому амбиции были очень большими.

Репетитор 250-300... так и есть

Мені з дитинства нав´язувалося, що де гроші -там біда й проблеми, а багаті люди - злочинці й злі.
Але життя показало, що бідні люди набагато зліші й більш підлі в своїх вчинках, що на дорозі тебе швидше підріже й нахамить хтось на жигулях чи ланосі аніж на ауді. Але ж суспільству не цікаво розганяти про хамство бідних, цікавіше підтримувати наратив, що все погане творять багатії.

Я довго сторонилась заможних людей, боялася з ними мати справу, думала, що мене обдурять чи висміють. Бо моє оточення було таким в бідній сімї - висміяти ближнього за слабкості, тикнути пальцем в болюче місце, образити й нахамити.

Лише з часом виявилось, що в розвинених, заможних людей - зовсім інший світ.
Там не цікаво обговорювати сусідів, родичів, телебачення, чиїсь слабкості й помилки. Ніхто не лізе в особисте, поважає межі, а розмови - про розвиток, ідеї, подорожі, досягнення та підтримка.

Деколи, як задумаюсь, наскільки токсичне було дитинство - дуже радію, що зламала сімейний сценарій.

Носяться з цією музичною школою як зі ступою. В мене теж батькі небагаті були, дитинство пройшло під скандали. Правда мама знайшла ті 15 рублів щомісячно, щоб платити за музшколу, на другому році купили піаніно 400 рублів. Але це хотіли рідні. Я 7 років відтарабанила те фортепіано, так грати уміла, зараз лише те. що пам’ятаю, але вважаю загублений час.

Ні, все залежить від самої людини, особливостей характеру, як вона комунікує з людьми, інтелекту ітеде. Я розумію, що все, чого я зараз досягла - то мій максимум. Я не надто розумна і не надто активна і не надто працьовита і комунікабельна, щоб тягти якийсь більший і складніший пласт роботи. Хіба якщо покладатися на звязки якісь багатих родичів - то так, щоб хтось десь прилаштував.