Є такі, хто зовсім не спілкується з родичами чоловіка?

А можливо й з друзями? Це нормальне?
Чи це не нормальні стосунки?
Заміжня я близько року. У мене близьких подруг немає, є кілька приятельок, з яким можу сходити на каву, шопінг, але не скажу що вважаю когось подругою і не хочу цього.

Взагалі я інтроверт і мені комфортно самій або у вузькому колі однодумців.
А тепер щодо чоловіка. З самого початку у мене не склалися з відносини з сестрою брата чоловіка - вона дуже високомірна, всіх кругом засуджує, тільки вона принцеса і весь світ має крутитися навколо неї. Мені такі люди неприємні і я з такими не спілкуюся.
З братом стосунки рівні.
З батьками чоловіка теж рівні, нейтральні, не знаю чи надовго, бо точно знаю що друга невістка постійно наговорює якісь гидотності. Але то таке.
Друзі чоловіка - це окрема історія. Я б не назвала їх друзями. Це собутильники, не більше. Я кілька була на їх " заходах" просто п´ють, розмови ні про, потім обов´язково хтось ригає і т.д.
Щоб сходити кудись компанією, в кіно, кудись в бар посидіти - ні ми будемо бухати в парку або у когось в квартирі.
Більшість з них холостяки, з досить хорошими роботами, але ось такий " відпочинок".
Я НЕ ПРОТИ щоб чоловік відпочивав так, я хоче. Я не відмовляю його спілкуватися з деякими родичами.
Але сама не хочу. Ось відмовилася ідти на ДН невістки , одразу побігла жалітися батькам і розказувати яка я неблагодарна, хоча ми навіть на сімейних святах з нею не спілкуємося, привіт, пока і все.

Чоловік ніби підтримує , каже роби як тобі зручно і приємно, а мені якось не знаю...
І знаходитися там важко і неприємно, і щоб чоловік всюди був тільки без мене..
Я б подумала що є проблема в мені, але в минулому шлюбі таких проблем не було, з оточенням і родичами чоловіка були хороші відносини.

Я розумію, жити мені лише з чоловіком, а не тими родичами і товаришами, але всеодно постійно є відчуття що я не вписуюся взагалі в його світ.