Чоловік не хоче допомагати моїм батькам

Батьки не надто літні, але й не молоді вже: 65-66 років. Ми живемо по одній вулиці недалеко один від одного, чоловік працює віддалено сам на себе, тобто, знайти час він може, але ніколи нічого не допоможе сам. Кожне прохання через обурення (батькам в обличчя не каже, але мені висказує): «чому я? Мені що нічого більше робити, як втрачати час?». Робота ця повʼязана саме з чоловічою допомогою. Братів у мене немає (та й сестер теж, які б змогли попросити свого чоловіка), друзів чоловічої статі також немає. Тобто, чоловік - єдиний молодий мужчина, який може допомогти в певних чоловічих питаннях.
Навіть коли батьки передають як гостинець їжу (наприклад, вареників наліплять чи пиріг онукам спечуть) - він не піде, мені легше зайти взяти, аніж його просити. Вже навіть батько мій питає, чому чоловік сидить, чому йому нічого не треба, чому він не може прийти взяти той пакет, а я йду забираю по темним провулкам.
А чоловік, у свою чергу, не розуміє, чому я не можу принести дві банки сама? Не безлюдна ж вулиця.
Я йду, звісно, і мені не важко, але якось перед батьками не зручно, типу в мене чоловік, який не може підняти пʼяту точку та прийти забрати передачу для своєї ж сімʼї.
Зараз мабуть порадять розлучатись, як зазвичай тут радять. Але хотілося б почути дієві поради від тих, в кого така сама ситуація була. Основа проблема, звісно, відсутність його допомоги, як чоловіка