Люди, які хочуть залишитися в Німеччині, чому вважаєте що там є перспективи?

Відтепер без анонімів. З повагою, Адміністрація.

Там єдина найкраща перспектива- далеко від раші.

Моя сусідка з трьома малими дітьми виїхала майже одразу. До війни і до появи дітей в неї була економічна освіта, з появою дітей вона активно повага займатися репетиторством англійського в нашому районі. Учнів в неї було багато, вона активна дуже, характер має зібраний. З дітками була няня. Поки вона розвивала англійську. Хотіла створити навіть школу. Але… війна. В Німеччину потрапила, каже, в гарну родину, дітям просторно, добре. Взялася за мову німецьку. Планує там вивчити і викладати. Словом, схоже Німеччина підійшла. А ось родичка далека з дитиною рік там протрималася, і умови наче були непогані, повернулася у вересні додому. Що вам сказати? Автор, в кожного своя історія.

Що ви вкладаєте в поняття ’перспектива’?
Тут хороша соціальна база, безпека, фактично безкоштовна освіта, високий рівень толерантності та ін.

Большинство нигде перспектив не видит. Просто нет другого выхода.

Приятно было прочитать ваш пост. Без осуждения, злости, подколов. Такая редкость когда речь заходит об уехавших-вернувшихся.

Безпека? знакомые в Польше живут. Друзья их уговаривали в Германию переехать типа зп.больше, поехали посмотреть. Бежали роняя кеды, кругом арабы, африканцы, пьяные, агрессивные, только не надо писать что наверное они в в каких то гетто лазили

Дякую. Я ж пишу про знайомих мені людей. Вдома страшно, просто слів нема. Але і закордоном, думаю, не мед, особливо, як мови не знаєш, нічого нема, все з нуля. Ще багато від характеру залежить. Ось навіть до війни дивувалася, що в когось є та впевненість, чітка мета, сили, а хтось занадто емоційний. А щодо Німеччини ще згадала. В моєму дитинстві казали, що виїзд за кордон - це квиток в один кінець. В шостому класі мій однокласник виїхав до Німеччини. Ми дружили з першого класу, він навіть мову вивчав німецьку, певно, батьки збиралися. Виїхали легально, на роботу, в батька було щось типу сто, двоє батьків, двоє дітей. А в 9 класі вони повернулися додому. Кажуть, по грошах те саме, що і тут мали. І не змогли прижитися. Він менший був, по нашому 6 клас, діти не прийняли. Але тримався. Сестрі 16 років було, то їй дуже важко. Повернулися - всі стали щасливі. Але навіть на знаю, як їхня доля зараз. Та тоді я дуже здивувалася, бо рідко хто з закордону повертався. А одна бабусина приятелька, в неї туди донька заміж вийшла, то просто Німеччину возвеличувала дуже, і все в них краще - і речі краще, і їжа краще, вона як приїздила від доньки, до нас приходила, приносила якість гостинці, то мені здавалось, що ця жінка дуже закохана в цю країну. Ще й на той час німці любили вишивку хрестиком нашу, і вона багато вишивала, а донька там продавала. Завжди під замовнення купа всього вишивалося. Зараз війна. Нові реалії. Але від особистого сприйняття, характеру, вподобань багато чого залежить.

Кажуть, якщо не бути расистами та вміти спілкуватися з людьми, то життя стає більше комфортним) А якщо ще і не мислити штампами то й поготів)))