Та легко!• 28 января 2024
Як важко, коли швидко старіють батьки
Чи то війна, чи Ковід, чи вік 65-70 років, але батьки просто гаснуть.
У батька онкологія, мама після інсульту. Оцей стан, що ти не можеш нічим допомогти. Що ти стаєш опорою і маєш вирішувати сам проблеми, шукати лікарів, ліки і гроші.
Що у тебе не запитують як ти, а тільки розповідають про свої проблеми.
Від тебе чекають самопожертви, бо вони доглядали своїх батьків, «догодовували».
Як ви справляєтесь?
У батька онкологія, мама після інсульту. Оцей стан, що ти не можеш нічим допомогти. Що ти стаєш опорою і маєш вирішувати сам проблеми, шукати лікарів, ліки і гроші.
Що у тебе не запитують як ти, а тільки розповідають про свої проблеми.
Від тебе чекають самопожертви, бо вони доглядали своїх батьків, «догодовували».
Як ви справляєтесь?
показать весь текст
30
53
0
Все відносно - залежить яке ставлення до вас було у дитинстві, і який осад залишився....Хоча, це не вірне тлумачення, але....
2
Да по-разному же. Я старше автора, моему отцу 77, он здоров, прекрасно выглядит, у него ещё и личная жизнь кипит, ездит к своей даме заграницу несколько раз в год, собирается покупать машину, планы на жизнь у него как у молодого.
6
3
7
Это хорошо
Мой в 73 уже суп нагреть не мог. Носки поменять не соглашался, дырки, а уговоры не дают результат.
Мой в 73 уже суп нагреть не мог. Носки поменять не соглашался, дырки, а уговоры не дают результат.
1
5
Розумію, підтримуйте морально. В мене дідусь, щойно закінчив лікування в онкології, було морально важко, але ми впорались. Більш нікого з рідних в нас немає.
Бажаю вам сил, а вашим батькам здоров´я!
Бажаю вам сил, а вашим батькам здоров´я!
7
Сил вам та терпіння. Мене теж завжди хвилювало це питання, я задумувалась про їх старість. Але смерть прийшла занадто швидко і несподівано, вони пішли один за одним за пів року, у віці 71 та 68 років, хоча, наприклад, в мами не було навіть ніяких хронічних хвороб. Любіть їх, підтримуйте, спілкуйтесь,поки є можливість.
1
2
6
у матери подруги в 58 лет началась деменция, ее уволили на пенсию.
Лет 10 и умерла.
А мне пришлось 9 лет ухаживать за свекровью в полной деменции. Врагу не пожелаешь.
Умерла в 90 лет, и в 77 еще была нормальной, активной купалась каждый день в речке.
Мой папа, сильный и активный лег спать в 65 лет и не проснулся.
В старости может быть все и хорошо и плохо.
Это равновероятно.
И возраст разный у всех.
И старость разная.
Это естественный процесс в одну сторону.
Лет 10 и умерла.
А мне пришлось 9 лет ухаживать за свекровью в полной деменции. Врагу не пожелаешь.
Умерла в 90 лет, и в 77 еще была нормальной, активной купалась каждый день в речке.
Мой папа, сильный и активный лег спать в 65 лет и не проснулся.
В старости может быть все и хорошо и плохо.
Это равновероятно.
И возраст разный у всех.
И старость разная.
Это естественный процесс в одну сторону.
6
Понимаю. У меня папа умер до нового года. Тоже то диабет, то руку сломал, то инсульты микро. Хорошо что мама с ним и ухаживала , приезжала я не часто.
Сама боюсь старости, денег нет особо на врачей.
Сама боюсь старости, денег нет особо на врачей.
1
4
От і у мене так. Я іноді уявляла старість батьків, думала, як я буду допомагати. Але не судилось, мій тато не дожив навіть до віку ваших батьків, помер в 63 😢 Отак здорового, активного чоловіка, який щодня ходив на роботу, мав плани на весну, літо, одного дня просто не стало. Але я б все для нього зробила, якби він жив, щоб хоч побачив як виростуть внуки. Тепер гостро сприймаю, коли люди жаліються на своїх батьків, бо не розуміють, що вони щасливі😢
11
Страшне те, що з віком змінюється особистість, мої стали вредними, зникло критичне мислення, а також зникло порозуміння з ними.
4
Автор, працювати на роботі і нести відповідальність це одне. А доглядати за рідними хворими це зовсім інше.
Треба вже не сприймати їх, вже ви над ними, робіть що треба
Щоб не забути і не відкладати на потім , все записуйте
Діліть увагу порівну
Бо я поки хвилювалася за маму , бігала , мій тато помер без уваги
Щоб не забути і не відкладати на потім , все записуйте
Діліть увагу порівну
Бо я поки хвилювалася за маму , бігала , мій тато помер без уваги
3
Мої через війну живуть у мене. А ще в мене малюк. І вірете, в мене ледве ресурсу на дитину вистачає, а доводиться няньчити ще двох. Я не знаю, що лишиться від моєї нервової системи..
6
Складно, дуже, бо порушуються ваші кордони, ваш режим життя, ваш моральный І фінансовий стан. Це і є, доросле життя, де, тільки на вас надія, як колись, на бвюатьків. Треба, прийняти рішення - долучити родичів чи найняти людину, заспокоювати батьків, відволікати своїми розповідями, вносити позитивні розмови (проходила, через це)... Пийте заспокійливе, спілкуйтесь з лікапюрями щодо лікування. Але, не розчиняцтесь на 💯, дуже складно,’ потім’, відходити і витягувати себе.. Бажаю витримки і здоров´я.
1
От тому й не люблю бути в свекрухи(в нас особлива дитина). В мене й так нерви йдуть хоч куди, ще й батьки чоловіка на ручки хочуть( в переносному сенсі). Мій теж згадав про моє існування як розвівся( не з мамою, її нема давно), але йому ще до пенсії далеко Слава Богу
Співчуваю, не хочеться навіть про таке думати. Набагато легше, коли є гроші на всі ці лікування, таксі, аналізи...найняти когось поприбирати, наготувати...
Мені 49 і я ніколи не задумувалась раніше про старість. Останні повтора року мама дуже зворіє (їй 72), але батько ще ’живчик´ і вдвох нормально вдається поєднувати догляд та роботи. З жахом думаю, а якби так одразу у двох погіршився стан. І от тільки зараз почала задумуватись про свою старість...
Тяжело
Маме 69, не ходит, болеет, на ногах язвы- которые я каждый день обрабатываю. Чем их обрабатывать я придумываю сама, вот уже на протяжении 7 лет, врачи от нее отказались, неизлечимая болезнь основная.
И вот папа, которому 67 лет тоже начал сдавать.
Очень тяжело. Я привязана к маме, никуда не уехать. И очень жаль их.
Срываюсь конечно.
Но я радую себя чем то другим, хобби занимаюсь, вкусное покупаю и понимаю, что это все закончится рано или поздно 😭😭😭
Сейчас ещё боюсь если брата тцк заберёт, то дома ужас будет
Маме 69, не ходит, болеет, на ногах язвы- которые я каждый день обрабатываю. Чем их обрабатывать я придумываю сама, вот уже на протяжении 7 лет, врачи от нее отказались, неизлечимая болезнь основная.
И вот папа, которому 67 лет тоже начал сдавать.
Очень тяжело. Я привязана к маме, никуда не уехать. И очень жаль их.
Срываюсь конечно.
Но я радую себя чем то другим, хобби занимаюсь, вкусное покупаю и понимаю, что это все закончится рано или поздно 😭😭😭
Сейчас ещё боюсь если брата тцк заберёт, то дома ужас будет
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу