Допоможіть голосами.Дуже прошу

Маю два татуювання. На правій руці – ’війна’, на лівій – те саме слово закреслено. Це про її дуальність.

Бідний народ завжди обирає популістів.
Подорожі розвивають. Досвідченого мандрівника непросто задурити.
Не розумію, що таке братні народи. Народи можуть бути дружними. Але Росія – це друг-аб´юзер. Тисне, знущається, маніпулює. Але робить це так вправно, що ми досі за ним сумуємо.
https://gazeta.ua/articles/opinions-journal/_kohan...

Спецоперації за лінією фронту, штурми та контакті бої – війна поета та бійця ССО Максима Кривцова

Максим Кривцов
Тіло ’В.’
перемотане жорсткими ношами
я можу його взяти самотужки
жоб закинути у ’броню’
десь 50 на 50 см
наче наплічник
’Д.В.’
найбільший з нас
123 кг свої ваги
як то кажуть
про таких завжди жартують:
та ну тебе брати на завдання
потім не витягнеш
тепер його роздуте тіло
намагаємось перекинути в чорний цупкий пакет
з під кителя вивалюється декілька відер черв´яків
тіло ’П.’ без лівої ноги
найлегший зі всіх
піхотинець ’А.’
навіть цілий на вигляд.


До місця висадки
15 хв поміж пошматованих полотен посадок
всіяних тілами та зброєю
ми їдемо
мішок з ’Д.В.’
б´єтья об мою ногу
його тіло м´яке та тепле
наче одяг


я натягую распіратор
але треба дихати
боже дайте мені подихати!
просто
повітря
треба відихатись
коли мене запитають
чим пахне війна:
відповім:
смердить
я ще довго змиватиму з себе ці солодко-терпкі залишки трупного смороду.
Я дивлюсь на себе в дзеркало
моє обличчя розірване навпіл
немає лівої руки
зникла нога
людина зникає
розвіюється
як квітка
стирається
як малюнки крейдою на асфальті після дощу.
Я хочу кричати
та кричить все навколо
кричить моя тиша
кричить сонце
кричать птахи і ліси
люди і комахи
ааааа!
годі!
зупиніться!
та це так не працює.
Хотілось
забирати дитину з школи
забирати дівчину після роботи
забирати піджак із хімчистки
та хтось шепоче:
ні ні ні
це так не працює
хлопчику
ти маєш забирати хороших хлопців
розміром 50 см на 50 см
маєш торкатись теплого мертвого тіла ’Д.В.’
ти ж всього навсього
лю
ди
на.
Можливо
я написав найжахливіший вірш
руки досі смердять
обтираю їх м´ятою
можливо
переб´ю.
Хлопці поїдуть додому
до світла й до пам´яті
до сонця і води
до листя та трави
до вітру
до тиші
до початку і кінця
до всього.
Я вкотре дивлюсь в дзеркало
ретельно і довго
там:
нічого.

Так мало голосів ...

Дуже мало.
Половина операцій де був задіяний Максим - засекречені.
Про нього ніхто майже не пише.
Повторюється доля брянської четвірки,ніяких нагород хоч і є подання.
Прикро.
Максим вартий нагород і поваги.
Побратими казали,як він тільки до ни прийшов маленький і худенький,то думали не затримається.
Але Макс воював всі 10 років нарівні.Ним гордяться побратими

«Взимку 15-16 року він прибув до нас в роту з черговим поповненням і одразу, скажу вам відверто, були сумніви щодо того, яким він буде воїном і скільки він взагалі проживе. Ті, хто давно воював, вже між собою билися об заклад на дорогий алкоголь, скільки тижнів він протягне. Ніхто особливо не хотів з ним дружити, бо не хотіли прив’язуватись. Бачили цю ніжну душу, тонкість всередині й думали, що він не зможе. Але дуже швидко він змусив нас змінити наше ставлення і нашу думку», – розповідає побратим та тодішній командир Кривцова Дмитро Вербич.
Максим Кривцов був активним учасником Революції Гідності, а після початку російської агресії на сході України у 2014 році долучився до «Добровольчого українського корпусу». Був на позиціях у Пісках, під Авдіївкою на «Світлодарці», Верхньоторецькому, в Маріупольському аеропорту.
«В Ірпені була наша невелика група і одну з ключових ролей виконав Максим, який з кулеметом працював проти бронетехніки, проти колони, яка на нас рухалася. Менше ніж сто метрів дистанція. Він не тікав, не пригинав голову. Працював з кулемета скільки міг, поки він не заклинив, але ми зупинили колону. Це непересічні речі. Це такий рівень мужності, самовіддачі. Мало хто на це здатний. Він завжди старався бути кращою версією себе.
Ситуація на запорізькому фронті: пішли на задачу, попрацювали, попали під дощ. Це все виходи за лінію фронту, важка робота. Ми повертаємося холодні, всі мріють просто зігрітися, а на зустріч інша частина нашої групи рухається, яка на задачу виходить на ніч. Хлопці несуть вибухівки багато, їм важко. Максим каже: «Я вам допоможу». Розвертається і йде ще на пів ночі з іншою частиною. Ця людина віддана тому, що вона робила. Важко прийняти те, що ми втрачаємо таких людей. Ми маємо бути гідні Максима і решти наших братів», – пригадує звитяги «Далі» Дмитро.
«Нам всім зараз дуже болить і хочеться сказати «невинно убієнний», прирівняти до жертви, але я заперечу цю думку. Це був свідомий громадянин, свідомий доброволець. Людина, яка знала, куди вона йшла, знала, які виклики приймає. Вся його творчість пронизана темою смерті, бо він розумів, що це таке, він бачив це. Він вмів жити, був другом для сотень людей. Наставником для дітей. Я мав честь бути з ним в команді дитячих таборів. Більше ніж сто дітей були вчора на прощанні в Києві. З латини maximus – це величний і він був величний у всіх його проявах як воїн, як друг, як брат», – каже побратим Максима Олександр Чуб.

Підписала

Дякую Вам щиро.
Максим був свята людина.За честь тим,хто знав його.
33 роки назавжди.

Підписала, але я не розумію, чому командири військових частин не готують клопотання про присвоєння почесних звань загиблим. Чому стільки петицій, а не реальні дії тих, то їх туди посилав.

Дякую щиро Вам.
Є на нього подання на Героя.Зроблено ним справді багато на різних напрямках.Як розвідником в тому числі.
Але ігнорується чомусь.
Це дуже несправедливо і болить.

Сьогодні ми поховали Далі.
Тонке, глибоке, чисте серце. Що не могло терпіти зла і несправедливості. Що вміло любити. А любов - це дія. Тому він з худенького хлопчака з фіолетовим волоссям перекував і загартував себе на Воїна.
Довгий і важкий шлях. Прямий контакт з 20-50 метрів. Засідки. Штурми. Звільнені міста і села. Викошені посадки, по коліно в багнюці. Рейди в тил ворога на багато кілометрів. Влучна робота з мк19. Зухвалі нальоти на ворожі позиції. Арта і авіа удари.
Від Києва до Балаклії, від Херсона до Куп‘янська, від Лисичанська до Бахмута.
Ніс свій кулемет і працював з ним як Боженька.
Хоробрий, надійний, відданий.
Талановитий поет, фотограф, наставник для дітей, його життя - це акт мистецтва.
Але я пишу це все, би ви знали.
Він був справжній фахівець. Спешл. Лицар, що вбив багато ворогів.
Ми втратили в першу чергу великого Лицаря.
Стоїмо поріділою зграйкою на цвинтарі і гадаємо - хто наступний витягне короткого сірника…
Д.Вербич
Жили-були собі на світі диваки. Вони не дуже вписувались в актуальну на свій час систему цінностей і інтересів. Не надто рвались до грошей чи кар‘єр. Бродили горами, ходили морями. Шукали пригод. Співали пісень хто вмів, хто не вмів - підспівували. Тусили у різних патріотично-націоналістичних молодіжних організаціях, вишкільних таборах, історичних клубах, що ще більше робило їх диваками в очах оточуючих. Вони переважно не плекали культу смерті, не мріяли згинути в битві і потрапити до Вальгалли. Любили життя щосили. Такі трохи романтики. Мріяли про справжнє кохання і вишневий садок як підсумок пройдених стежок. А стежки ті мали пролягати всякими Патагоніями і Аладагларами.
Точно не викошеною посадкою десь .
Але таке вже призначення диваків.
Логічна несправедливість світу цього. Гинути не в штормах океанських чи в високих горах, а в холодній траншеї.

Могли зняти відео про подвиги Максима і показувати молоді,бо він спражній.
На нього треба рівнятися.
Могли нагородити по заслугам.
Чому цього не сталося ?
Чому наші Герої ігноруються владою?
І це вже не вперше,на жаль