Зі мною щось не так, дратує дуже

Аааааа, вже кричу як той бобер.
Написала у групі села дівчина, вона в нас типу волонтерка районного благодійного фонду, часто скидає якісь запити у групу, питала за стільчик для годування.
Ну я і написала їй що маю, скинула фото, але уточнила чи може хтось забрати в мене (живу в місті неподалік, працюю, не маю змоги везти його до фонду чи ще кудись).
Просить переслати, думаю, ок, викличу кур’єра, але ж одразу кажу що він досить обʼємний.
То вже і не новою поштою відправляти, а Укрпоштою, вона взагалі працює до шостої чи сьомої, я ще й не встигатиму у будні.
Та блін, хіба у Києві люди не знайдуть собі того стільця? Я б із задоволенням віддала б тут, щоб його хтось забрав просто у мене з під будинку. Запитала чи можна їй ввечері завезти, а далі вони там самі якось, то ж ні, вона десь поїхала.
Це я одна така лошиця, спочатку наобіцяю а потім маю клопіт, чи все ж моє збереження вірне?
Відмовити не можу, хочу збагрити з балкону зайве, але й тягати той стільчик не можу, за станом здоровʼя.