Ранковий базар• 28 апреля 2024
Вы ходите одна в кинотеатр, на пляж и т.д.?
2 год, как переехала в новый город, друзьями не обзавелась. И по правде говоря, после "чёрной полосы" в жизни что-то я стала интровертом в 30+, раньше была общительной.
Мужа, детей нет. Хочется летом сходить позагорать, поплавать в аквапарке как когда-то (( 2 года не загорала.
Зимой на каток, в гордом одиночестве так и не решилась пойти(
Я в Украине, но вопрос скорее к тем кто за границей. Одиночество в эмиграции - обычное дело.
Мужа, детей нет. Хочется летом сходить позагорать, поплавать в аквапарке как когда-то (( 2 года не загорала.
Зимой на каток, в гордом одиночестве так и не решилась пойти(
Я в Украине, но вопрос скорее к тем кто за границей. Одиночество в эмиграции - обычное дело.
1
2
29
0
Да, хожу, часто . И в рестораны, и в бары, и на пляжи, вот завтра или во вторник хочу пойти в кинотеатр с олл инклюзивом, спокойно отдохнуть, пожрать и посмотреть фильм 
2
В мене є донька то з нею ходжу, буває коли не хоче кудись іти, то йду сама. Навушники і вперед, так в зал ходжу)
Я раніше також ходила в зал. В старому місті у мене було достатньо друзів і знайомих, але в зал я років 5 ходила фактично сама. 2 подруг не надовго вистачило🤣
Да, на выставки, в музеи, просто погулять по городу. У мужа тяжелый график работы, так что с ним раз-два в неделю куда-то только выбраться можем
1
Ответ дляМарічка
Да, хожу, часто . И в рестораны, и в бары, и на пляжи, вот завтра или во вторник хочу пойти в кинотеатр с олл инклюзивом, спокойно отдохнуть, пожрать и посмотреть фильм
Это где есть такие.
1
В мене все життя друзів немає. Майже всюди сама, або з донькою-підлітком. Мені - 35, чоловіка немає. Завела собі ще собаку чихуа
6
Я теж в Україні, але у мене так само. Давно звикла. Єдине, що коли хочеться вибратися кудись на природу в безлюдні місця, то це самій небезпечно. Закордоном коли була, то і в гори сама їздила, в в сусідні країни.
3
Ніяк в мене це не виходить.
Періодично хочу сидіти в кафе з чашечкою кави і спокійно дивитися як ходять люди . Уявляю це відчуття спокою.
Але чомусь ніяк. Також ВПО , змінила три міста , чоловік на війні , є батьки по 80 років. А подруг так і немає. Всіх розкидало по землі, у кожної свої проблеми.
Періодично хочу сидіти в кафе з чашечкою кави і спокійно дивитися як ходять люди . Уявляю це відчуття спокою.
Але чомусь ніяк. Також ВПО , змінила три міста , чоловік на війні , є батьки по 80 років. А подруг так і немає. Всіх розкидало по землі, у кожної свої проблеми.
1
У мене протягом життя бувало по різному. Були тривалі періоди коли я тянулась до людей, дорожила дружбою. Але після серйозних потрясінь на пару років закривались у собі, як ’в ракушку’. Минало само, без психологів і антидепресантів,просто через кілька років.
Так і зараз. Я ще не відійшла від довгої хвороби, купа проблем і просто нема бажання заводити з кимось дружбу, приятелювати, підтримувати ці стосунки. Те саме в особистому житті, стосунки з колишнім не витримали випробування моєю хворобою і часом.
Так і зараз. Я ще не відійшла від довгої хвороби, купа проблем і просто нема бажання заводити з кимось дружбу, приятелювати, підтримувати ці стосунки. Те саме в особистому житті, стосунки з колишнім не витримали випробування моєю хворобою і часом.
памʼятаю як ходила одна на пляж коли мені було 24 роки, бо був вільний час на вихідних. класно було.
і в кіно одна ходила. і в кафе.
зараз можу тільки в кафе одна сходити коли дитину на чоловіка залишу.
все у вашій голові. шо вас зупиняє? шо подумають? та насрать… в аквапарк чого одній не піти? все одно навіть коли з кимось йдете не будете скрізь за ручку разом.
і в кіно одна ходила. і в кафе.
зараз можу тільки в кафе одна сходити коли дитину на чоловіка залишу.
все у вашій голові. шо вас зупиняє? шо подумають? та насрать… в аквапарк чого одній не піти? все одно навіть коли з кимось йдете не будете скрізь за ручку разом.
Що є, то є. Навіть якщо і не дружба, просто щоб за компанію десь ходити - ну от нема у мене бажання загоряти і вести пусті розмови, просто щоб підтримувати якось стосунки.
Справжній друг, якому можна відкрити душу - на ’вагу золота’. У мене таких буквально пару подруг, але 2 розкидало по світу, 1 померла, хворіла.
Справжній друг, якому можна відкрити душу - на ’вагу золота’. У мене таких буквально пару подруг, але 2 розкидало по світу, 1 померла, хворіла.
я брала з собою на пляж книжку, якийсь перекус. лежала читала і кайфувала. насправді то для мене були найкращі часи. але зрозуміла я вже набагато пізніше це)) коли вже немає тієї свободи дії, ех..
1
Хожу сама , на пляже просто выбираю время и места чтобы было не очень много людей и можно было бы купаться и видеть вещи в поле зрения.
1
Сама хожу спокійно всюди. Друзі та знайомі є, але мені комфортніше самій. Дивитися, відчувати, отримувати задоволення. Не під кого не підлаштовуватися. Сьогодні була у ботанічному саду, потім на Хрещатик, пішла смачно поїла скільки і чого схотіла ))
4
Я довго жила у великому місті, там було і є багато приїзжих, так що пліткування мене не стосувалось.
Зараз, якщо і ходять якісь плітки серед сусідів, а так імовірно і є, я тут виросла, просто не жила більше 10 років - мені по фіг, ідеальних нема.
Зараз, якщо і ходять якісь плітки серед сусідів, а так імовірно і є, я тут виросла, просто не жила більше 10 років - мені по фіг, ідеальних нема.
Не зовсім вірно написала. Я повернулась у старе/нове місто. Я тут виросла, але більше 10 років вчилась і жила у іншому, далеко. Приїзжала за ці роки раз в місяці 3, а то і раз в півроку, на пару днів. Зі старих знайомих, друзів більшість створили сім´ї і роз´їхались, а від початку війни і з міста де прожила 10+ років багато знайомих/приятельок виїхали за кордон, або повернулись додому
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу