Відносини з військовим

Угу.
Я з родини військових в 3-х покоління по обом лініям.
Виходила заміж за чесного білоквитковика, пацифіста і інтелігента. Ну не повне дитя квитів, звісно, але спортом не займався, в дитинстві не бився.
14-15
22- до перемоги

То я вам з досвіду скажу, що треба не просто обирати далеку людину від армії, а головне переконатися, що він сам по собі боягуз. Оце головне.

))))
Мій батько - той самий пострадянський військовий.
З 2013 року з ним стосунки порвала. Він переїхав до Криму в 2015. Після цього він остаточно помер для мене.

А чоловік в ато воював на Бутівці. В 22-му отримав поранення біля мосту через Ірпінь. Потім рік з гаком Вугледару, зараз запорізький напрямок (уточнювати не буду тут).

Я вам, що, дорікаю вашою тягою до боягузів?) Що ви чесно визнати не можете цього? Хтось любить товстих, хтось тонких, хтось солідних, хтось розбишак. Ухилянтів теж люблять. То визнайте просто, що вам боягузи до душі відкрито)
А то ’жопа єсть, а слова нєт’. Бо хочеться, щоб вашого ухилянта називали не ухилянтом, а якось красіво і необідно)
Маркетингова брехня виходить, типу писати на платтях розміру XXXL просто L. Щоб дуже товсту тьотю біркою не образити. Типу її не дупа ображає, а те, що інші бачать, що вона розміром з ларьок ) А з бірочкою L тьотя-танчик буде щасливішою.

Так і у вас. Бірку необідну хочете.

Від того, що вам хочеться когось образить чи зачепить, не означає, шо слова боягуз чи ухилянт в контексті війни образливі чи чіплняють. Ні - навпаки, це вже як комплімент і ознака розуму і аналітичного мислення.
Це у вас маркетингова брехня виходить, бо поховати рідного чи доглядати інваліда - це така собі гордість і слава, а за закритими дверима повна ср@ка. І якщо ваш дійсно воював на 0 та ще й отримав контузії, то ви й самі розумієте, що життя нормального і щасливого в вас вже не буде, а в боягузів і ухилянтів буде і вам від цього неприємно. А я не з тих хто любить грамоти отримувати.

Ви раптом за ’просто пєрєстать стрєлять’ не голосували?
Навіть цього недотикомку вже перекувало, що треба захищатися, а у вас ’ухилянт - ознака розуму і аналітичного мислення’. Звучить, як назва статті в газетці на кшталт ’Московський комсомолець’ :)
’Війна - це мир’ (с)
Дякую, що ви ділитесь своєю думкою про контузії, про птрс.
Ви про них читали, мабуть, десь тут на порадниці. Сумніваюся, що вивчали дослідження чи якось занурювалися в цю тему. А я їх ще після ато вигрібала з чоловіком. Порушення слуху, мікрорухи і досі не даються. І це аж ніяк не завадило бути щасливими з 17 по 22. Тож тут у вас знову вистріл вхолосту.
В нормальних родинах все це проходиться. Не скажу, що шлях веселий і приємний, але здоланний, коли бачиш мету.

Вам дуже хочеться, щоб у військових родини розвалювалися. Щоб були нещасливі, понівечені. Інакше всі ваші виправдання себе не спрацюють.
На ваші виправдання ви таких історій знайдете, звісно. Бо шукатимете саме їх :) Тож тут не нервуйтеся, ніхто вашу думку не похитне :) Будете довіку вважати себе наймудрішою жінкою, яка вберегла свою долю від життя з військовим.

А неприємно мені, як ви зауважили, через те, що ви і ваші товарки по думках спочатку ментально каструють своїх чоловіків, а потім вимагають від інших до них поваги, щоб їх поважали на рівні з воїнами.
Вибачте, це не можливо.
Це вже так і залишиться на наше покоління. Варто прийняти як факт.

Ну, не соглашусь. Трусость и здравый смысл-немного разное. Боятся смерти-нормально. Не хотеть умереть запросто так-тоже. Отдавать отчет своим действиям и последствиям-взрослость и выбор.
Есть люди, которые не могут убивать других. Ну нет этой функции у них даже под страхом смерти.

Я реально не розумію, ви про те, що здравий глузд - це якщо вас будуть ввечері на вулиці гвалтувати двійко амбалів, а ваш чоловік здраво оцінить свої шанси, а раптом каліцтво, а раптом самого згвалтують, і утримається від втручання?)
А потім такий ’пробач, люба, у мене функції нема, а здоровий глузд є’

Это самая известная манипуляция. Старо как мир. Давно не прокатывает. Нигде причем

Повторюсь, вы поймёте о чем речь по возвращению. Есть исключения, конечно, но это больше касается тех, кто сидит в тылу и в ус не дует

О май гот! Та багато вже разів верталися. У нас війна з 2014-го. Про які винятки ви кажете?! Якщо ви зараз прозоро натякаєте на відсутність соціалізації або травму, то це явно не те, з чим неможливо впоратись. Люди вертаються і живуть далі.

Ага.
Ето другоє.
Звісно ж.

Тьотям, у яких під ліжком замість бабайки ухилянт живе, нічого і ніколи не ’прокатить’.

Я тут давно ніяких сподівань не маю :) Пф, якби ми в інтернетіку мали можливість комусь міняти думку логікою чи аргументацією, світ був би інший.
Зазвичай в місиві думок люди підтягують ті, які їм підтверджують саме їхню. І думка стає позицією.

Від того, що вам хочеться когось образить чи зачепить, не означає, шо слова боягуз чи ухилянт в контексті війни образливі чи чіплняють. Ні - навпаки, це вже як комплімент і ознака розуму і аналітичного мислення.
Це у вас маркетингова брехня виходить, бо поховати рідного чи доглядати інваліда - це така собі гордість і слава, а за закритими дверима повна ср@ка. І якщо ваш дійсно воював на 0 та ще й отримав контузії, то ви й самі розумієте, що життя нормального і щасливого в вас вже не буде, а в боягузів і ухилянтів буде і вам від цього неприємно. А я не з тих хто любить грамоти отримувати.

Ви раптом за ’просто пєрєстать стрєлять’ не голосували?
Навіть цього недотикомку вже перекувало, що треба захищатися, а у вас ’ухилянт - ознака розуму і аналітичного мислення’. Звучить, як назва статті в газетці на кшталт ’Московський комсомолець’ :)
’Війна - це мир’ (с)
Дякую, що ви ділитесь своєю думкою про контузії, про птрс.
Ви про них читали, мабуть, десь тут на порадниці. Сумніваюся, що вивчали дослідження чи якось занурювалися в цю тему. А я їх ще після ато вигрібала з чоловіком. Порушення слуху, мікрорухи і досі не даються. І це аж ніяк не завадило бути щасливими з 17 по 22. Тож тут у вас знову вистріл вхолосту.
В нормальних родинах все це проходиться. Не скажу, що шлях веселий і приємний, але здоланний, коли бачиш мету.

Вам дуже хочеться, щоб у військових родини розвалювалися. Щоб були нещасливі, понівечені. Інакше всі ваші виправдання себе не спрацюють.
На ваші виправдання ви таких історій знайдете, звісно. Бо шукатимете саме їх :) Тож тут не нервуйтеся, ніхто вашу думку не похитне :) Будете довіку вважати себе наймудрішою жінкою, яка вберегла свою долю від життя з військовим.

А неприємно мені, як ви зауважили, через те, що ви і ваші товарки по думках спочатку ментально каструють своїх чоловіків, а потім вимагають від інших до них поваги, щоб їх поважали на рівні з воїнами.
Вибачте, це не можливо.
Це вже так і залишиться на наше покоління. Варто прийняти як факт.

У вас явно острое непринятие ситуации.
Для меня мужской поступок-обезопасить свою семью и сделать так, чтобы твоя женщина в теории даже не могла пострадать где-то. Поверьте, это возможно. А у вас-убивать как единственный вариант жизненного сценария. Ну убивайте, муж пусть убивает и дети вырастут ,тоже придумают куда направить свою энергию. Враги то, они везде. Жить потом только как с этим вы будете? У вас романтизация войны, спускайтесь на землю уже, милая.

А вы пойдете на разминирование? Вернее, не так. Там новое кое-что придумали для таких как вы. Так вот вы же не станете ухЫлянткою, правда? )))

Да, в семье травмируются оба всегда(( тут у этого комментатора столько агрессии и ненависти ко всем здравомыслящим…

Да, в семье травмируются оба всегда(( тут у этого комментатора столько агрессии и ненависти ко всем здравомыслящим…

Чого ж єдиний варіант. Можна було виїхати ще задовго до повномасштабки. Ми ще в 14-15 знали, що буде друга спроба. Наші обидві спеціальності не тільки в Україні добре оплачуються. Обговорювали і цей план. Але рішення обрали інше.
Якщо ви думаєте, що ми здивовані відношенням суспільства - помиляєтеся. В основному нічого нового, це ми вже проходили. Від наших сонечок до мародерів-вбивць суспільство переходить миттєво, як тільки розуміє, що сонечки закінчуються і треба їх міняти.
Ні, інший вибір би не робили навіть озираючись з сьогодення в минуле.
Так що ситуація цілком прогнозована.
Про гостре неприйняття ви частково праві. Несправедливість я завжди сприймаю гостро. І ще брехню.
Тому, коли мені намагаються довести, що боягуз - це нормально, я цілком погоджуюся, а коли кажуть, як там жіночка вище мені писала ’ухилянт - ознака розуму і аналітичного мислення’ - так, гостро.
Ви ж теж гостро реагуєте теж, коли вам кажуть, що ваша мамина черешенька - просто трус, який 2+ роки прикривається родиною :)

Нормально гостро реагувати.

На ваш абсолютно ідіотський пасаж про ’і діти ваші будуть вбивцями’. І мої дві кицьки, і собаки, і навіть хрущі з метеликами, які пролітають скрізь ділянку, теж вже вбивцями вилітають. Якщо ви вже вирішили чемпіонат по маячні запустить, давайте, що ж.

Не стану. За 2 роки, коли моя дитина стане повнолітньою.
Я з вас ну просто не можу )))
Ви за себе тільки їсте і кохаєтеся, а сміття хай хтось інший гребе )))

Вы не можете принять, что есть люди с разными ценностями? Вы ограничены тоннельным мышлением?
Для меня недопустимо быть рядом с человеком, который убивал, убивает или ему нравится это делать. Для вас-норма и даже героизм. Вам нормально? Живите и любите. Но вы не имеете никакого права решать за других. Как им жить, где и с кем. Нет у вас этого права, понимаете?
Меня абсолютно не триггерят ваши оскорбления, в моей семье другая система ценностей. Но меня удивляют такие как вы своим навязыванием мнений

Ви ’здравомислящі’, поки в бруді і залізяччі хтось інший ковиряється. За чужий рахунок це легко :)

Нема ненависті.
Огида є. Презирство. А ненависті ні, немає.

Йой, аж засліпило. Від вас таке сяйво білосніжне, очам боляче )
Я вам пропоную називати речі своїми іменами тільки й всього.
Якщо ви мої коменти читали, то почалося з того, що якщо називати гімно екскрементами, суть самої субстанції не зміниться. І якщо людина налаштована на життя з боягузом, нічого поганого в тому нема, крім того, що ця людина сильно хоче, щоб це називалося ’здоровим глуздом’.
Не підмінюйте сенси:)
Оцю думку я вам пропоную розглянути. А кого ви там цінуєте по життю, то вже глибоко ваша особиста справа.

У вас явно острое непринятие ситуации.
Для меня мужской поступок-обезопасить свою семью и сделать так, чтобы твоя женщина в теории даже не могла пострадать где-то. Поверьте, это возможно. А у вас-убивать как единственный вариант жизненного сценария. Ну убивайте, муж пусть убивает и дети вырастут ,тоже придумают куда направить свою энергию. Враги то, они везде. Жить потом только как с этим вы будете? У вас романтизация войны, спускайтесь на землю уже, милая.

Да нет. Это как раз у вас острое непринятие ситуации. И думаю, вы прекрасно понимаете, в чем именно.

Какой? 😂что кто-то живет с военным? Ну, пусть себе живет и , желательно, к другим не заглядывает)

Нет)

Так мені милий той чоловік, який обирає сім´ю, а не кровопролиття. Так з вбивцею жити не буду ні за яких обставин. А ви якщо вже хвалитесь своїм героєм, то хоч не пишіть про 3 покоління військових, бо зразу стає ясно, що вашого не боягуза прилаштували в тепле місце, ще напевно на обід додому бігає солдат, бо якщо на третьому році війни він ще живий, то явно не на 0.
Не підміняйте поняття, бо родину яка завжди може виїхать захищати не треба, то кого він там буде захищати? Тцкашників і інших тилових силовиків?

Вибирає родину - це вибирає, щоб його родину розстріляли? Дружині розсунули ноги і згвалтували, поки він, масік, вдома сидів?

Послушайте, вы и ваш муж сделали свой выбор. Он ваш. Несите за него ответственность. Почему вам нужно ее с кем-то разделить? Вот чтобы что?
Тысячи людей в этом не нуждались, миллионы уже вообще ничего не связывает с этой страной. Но вам так хочется чтобы было наоборот. Не будет так. Нравится вам это или нет. Желаю вам принять это поскорее, потому как страдает только ваш разум и ментальное здоровье. Остальные выбрали «жить»