Абьюз с детства или воспитание ссср

А коли дитина розкидала іграшки, я ще й давала їй завдання їх збирати - то я ще використовую дитячу працю

о. це моя бабуся! я була худа, як казали - суповий набір, але вона весь час казала, що я виросту, та буду товстою! за її 90 + рочків я товста була тільки після третіх пологів, а так завжди була не більше 57-58 кг при 164 см, але вона завжди знаходила до чого причепитися

ще були спідниці - ходила в короткій ’ти як повія’, старша донька вже підлітком прийшла у довгій спідниці, бабусі це теж здалося поганим, бо дитина сильно доросло одягнена

Ну все правильно думаєте.
Тато чудово і сам би міг впоратися з дітьми, але ви краще навантажите дитину, а не чоловіка.

И шубу порезать разрешите? Сомневаюсь.. Ну а если да - то это глупо. Познавать мир - это в том числе и учиться понимать запреты и причинно-следственные связи, а не просто делать то, что хочется.

Якщо дитина в чотири роки не розуміє що таке гроші - це помилка батьків.

Розумієте, зазвичай ті, хто волає про аб’юз у дитинстві, бачать лише порушення своїх кордонів, а на чужі не зважають. Більше того, неприпустиміть порушення чужих кордонів важають обмеженням власних...

В школе учителя себе позволяли многое, не все конечно, но были такие, унижали, оскорбляли, да и в садике было - орали, наказывали детей жестко. В школу пошла в 1984, в 1994 закончила. Этот период запомнился как мрачный, отдающий безнадегой какой-то.

У меня сад был как гестапо. В школе было намного лучше. Но воспоминание сада самое неприятное. Я была счастлива, когда пошла в школу. С учителями тоже повезло, абьюза не было.

Мне 50, не ною и не собираюсь,а вот темы от 30 летних здесь постоянно, всё им не так, особенно мама

Не знаю абьюз или нет, но меня всегда делали виноватой по отношению к младшему на 3,6 года брату. Он мог брать мои вещи без разрешения и портить их, я на него крикнула - все, я плохая. Уборка на мне, потому что брат «маленький», или не умеет, плохо сделает.
Из неприятного - заставляли на грядках сорняки рвать, ругали если плохо. Делать подготовку к заготовкам на зиму: мыть банки, овощи. И пофиг если я хотела гулять с подружкой, надо делать когда надо маме, а не когда я могу. Мои интересы практически не учитывались и это было обидно. Не было личного пространства, где бы я могла побыть наедине с собой. Когда в младших классах я просила защитить меня от одноклассника - от меня отмахивались, детские разборки. А я была очень доброй, нерешительной и стеснительной, терпела издевки и боялась.

Сейчас анализирую и понимаю, что многое можно было иначе делать по отношению ко мне, просто никто не церемонился и не искал подход. Но я никогда не чувствовала, что нелюбимая, меня любили, старались дать мне то, что я хочу, просто не всегда получалось из-за трудного финансового положения в начале 90-х.

Стараюсь учиться на маминых ошибках по отношению уже к своим детям. Не всегда получается, мои дети тоже найдут о чем поговорить с психологом.

сад це взагалі страх Божий

в 4 зарано

Нет. Чтобы не обидеть маму своими прошлыми обидами, чтобы она не нервничала, не тратила свое здоровье на переживания того, что сейчас не важно. И выучили меня на платном, и свадьбу оплатили, и с детьми всегда мама помогала если я просила пока маленькими были, и все мои просьбы, вопросы старалась решить. Но характер у нее так себе, она любит командовать и любит, чтобы сами догадались, что она хочет.

Нормой был домострой, бить детей- ашотакова иногда полезно, кружки- обязаловка в виде муз.школы которую ненавидело большинство. Родители пахали и детей не видели по сути. Дети выросли селфмейд. Говорю за свое окружение, я из поколения 40+. Совок ненавижу.

У війну вони самі почали намагатись спілкуватись, бо виявилось що я більше вмію пристосовуватись до труднощів та не панікую під час війни. З матір´ю трохи поспілкувалась в плані порад по здоров´ю, генератору, сонячному освітленню. З братом сестрою не спілкуюсь, вони зі мною теж. Але сестра під час війни писала матері, щоб та ні в якому разі нічим мені не допомагала :)

я з мамою теж нічого не проговорювала, бо про вступ мені дійшло тільки коли вже діти вступали, мама вже в поважному віці, не бачу сенсів їй якісь претензії пред’являти, вже пізно

Кстати, забыла дописать очень интересную вещь. На меня в детстве мама орала, могла и по жопе даже шлепнуть. Моя старшая дочь уже совершеннолетняя и мама никогда, ни разу даже голос не повысила на моих детей за все годы, души в них не чает с рождения. Так же и с детьми брата, просто идеальная бабушка. Ради внуков звезду с неба достанет, все лучшее - внукам. Я как мать на ее фоне явно проигрываю.

Я помню, мне внушали что полы надо мыть каждые два часа ’чтоб легче дышалось и пыли не было’, но чтоб это делала я ’ты ж все равно сидишь ничего не делаешь’. Только сядешь за книжку или комп, сразу крик: иди еще помой полы или вон одна тарелка в раковине, или перекрути овощи на консервацию, только не сиди’.

Тут важливо вчасно зрозуміти що та критика до попи. Собака лає, караван іде.
Пам´ятаю трохи поправишся ’ти як корова’, схудла ’ти як з концлагеря’.
Найсмішніше було коли мати мені 16річній казала ’ну ти ж вже не молода’

У нас був більше моральний, хоча батьки і билися між собою, мене бити перестали після приблизно десяти років, бо я почала давати сдачі. Важко було, коли обшукувалися кишені, сумки, шафи, тоді ще ходили паперові листи, мені в 19 років хлопець написав лист, мама відібрала, почитала і потім насварила, бо їй там щось не сподобалося у листі. Але коли я стала жити окремо, все виправилося, бо батьки більше не могли так сильно на мене впливати, а дідусем і бабусею вони виявилися чудовими, тож стосунки налагодилися.

Ну давайте я попробую обьяснить))
Совок. Замуж выходят рано. Итого маме 35, дочке 15. Шанель дефицит, Дзинтарс дефицит, финские сапоги дефицит, отрез шелка дефицит, колготки капроновые дефицит, туфли на каблуке дефицит, дубленка дефицит. Стоят дорого количество 1 штука на семью. Дочке ничего нельзя. Потому что маме 35 она молодая и красивая. А дочке, школьная форма, сапоги отечественные, пальто магазинное. Ни на что второе денег нет. И если дочь вздумает одеть те туфли на каблуках и не дай Бог поцарапает каблук или носок ей отобьют жопу. Потому что маме 35 и вторые туфли не денег нет достать ни физически невозможно. А дочке 15 она тоже хочет дубленку, туфли и духи.

от чого в нас не було, то лазання по кишенях, ніколи також ніхто б не прочитав чужого листа, то було 100% табу, також у кімнату заходили тільки зі стуком, я до речі, до малого досі вриваюся, забуваю стукати

я в 15 не хотіла дублянку, туфлі та парфуми, хотіла джинси та кроси (це взагалі було анріал), а Шанель мама мені дозволяла брати

Я одно поняла, не у них же болит поэтому детский труд такой тяжёлый, тупой и неблагодарная. Взрослый бы может и сказал что я этого делать не буду, это какая-то ерунда или давайте оптимизирует и сделаем эффективнее чтоб меньше времени и сил. А ребёнок бесплатен и все стерпит.
Я в детстве к счастью только убирала, стирала и ходила за покупками или квитанции оплатить - по сравнению с вашим случаем это лафа. Но сколько я переделала тупого и ненужного труда, потом когда я съехала оказалось что мама все это делать не будет

Ви самі вступали? А що за спеціальність? Бачу, перегиби в усі боки недобре. Мені сказали або вступаєш до училища, або в універ на таку-то спеціальність на зао. Але оскільки я була медалістка, мені не хотілося до училища і з двох варіантів обрала зао, через пару років уже своїми силами перевелася на очку бюджету. Диплом валяється 25 років Дорослою отримала другу освіту вже таку яку хотіла.

А вдома що казали? Мама адекватно ставилася? Я для бабусі завжди була як квіточка і вона навіть сварилася з мамою, щоб та дозволила мені вії фарбувати.

Ні. Поняття грошей і для чого вони - це все пояснюється коли дитина починає просити щось в магазині. А це вже десь в три роки.

Допускали щоб я бачила насилля, не розмовляли зі мною лише віддавали накази, обіцяли, я вірила, ніколи не виконували, краще б не обіцяли було б не так боляче, забороняли відчувати голод, соромили за це, дуже зручна виросла вмію лише накази виконувати, не вмію приймати рішення, найбільше не можу вибачити що били мого кота тому що він мій

Нічого, Ви ж не спеціально) Я сама тепер не контролер, нема думки переглянути історію на компі чи щось таке, це стосується і дитини і чоловіка, ну, дитина нічого такого і не дивиться, з огляду на свій розвиток, але не піднімається рука там подивитися кишеню чоловіка, як згадаю, наскільки це принизливо, та ні. Як зрадить, значить, така доля, кишені від цього не рятують, але уже 20 років буде нашому шлюбу через місяць.