Люди, которым нравится жизнь в Европе

Гарну/найкращу країну треба захищати. Тому раз автору більше ніде місця нема, то нема чого свого бубочку-ухилянта ховати по європах, а других пхати на фронт

У нас теж, тим не менше таки після 18 -здоровий хлоп. Впевнена, щоавторів бубочка значно кращим штурмовиком буде, аніж 50річний дядько

Як людина, яка вже має певний досвід, можу точно сказати, що у 18 і навіть у 20 ніяк не буде кращим за 50-річного. Немає у них ще жодного досвіду, а це найважливіше насправді. Не вміють аналізувати і приймати рішення. Не місце їм на фронті.
Я взагалі не розумію бажання сховати 50-річних. Вони вже трохи пожили, мають дорослих дітей, і якщо обирати між 50-річним чи його сином, однозначно 50-річний. Мій брат має 48 років, його сину 22. На фронті брат, а не племінник. Брат вважає, що це правильно.

Та і жінкам не заборонено боронити країну

какой бред.дороги не плохие у нас.я люблю скорость .за рулем постоянно.хамство?как понять?если среди бухарей жить ,то да.бесплатно есть много чего.а вы кем работаете и по съемах там или купили жилье?если мыть посуду или подтирать чужие попы ,то чему вы радуетесь?

Вже підлога ?
Були ж унітази завжди

як людина, яка вже має певний досвід, можу точно сказати, що якраз таки краще, навіть в плані фізичної підготовки. І досвіду вони набувають семимильними кроками, бачила це в 2014му. Нікого не треба нікуди ховати. Автор пхає інших - хай починає з себе і свого бубочки, крапка.
Зи, оскільки ще з часів Майдану маю справу виключно з добровольцями, то чомусь від них я не чую подібних вашим і автора речам

Мій брат на передовій вважає інакше, йому я вірю більше, ніж анонімній Порадниці, яка на фронті ніколи не була.
Отих 18-річних швидко покладуть, бо їх куди пошле командир, туди і йдуть, не розуміючи наслідків. З чоловіками під 50 так не вийде. Та і в плані фізичного здоров´я більше не від віку залежить, а від стану організму. Автор пише, що у її дитини інвалідність 3 група. Це явно більші проблеми, ніж у 50-річного чоловіка. Але ж як хочеться випхати чужу дитину інваліда, аби лише свого 50-річного ’дідугана’ залишити під спідницею. А потім тут же писати ’мій у 50 років тричі за ніч може’.

Кукушка.

Автор,что ж вы так,в ужасной Европе сына оставляете.

а я вірю своєму сину, котрий на передовій був вже у 2014, добровольцем разом зі своїми побратимами, поки ваш брат відсиджувався і на фронті лиш тому, що мобілізували.. І вірю собі, після того як попрацювала свого часу з Госпітальєрами на виїздах.
В Україні вже і з 2 групою придатні, так що нема чого прикривати бубочку автора. Випихає тут лише автор, хоча я впевнена, що то троляка.

З розумінням, що тема для «срача»і мій коментар теж, все ж напишу… я з дітьми виїхала через тиждень війни, не хотіла, боялась, чоловік випхав буквально, аргументами про дати дітям краще життя. Пожили якийсь час окремо, хоча чоловік мав легальний виїзд, але і почуття патріотизму, тому перші пів року війни був в Україні і волонтерив, возив ліки і гуманітарку на гарячі точки. Через пів року приїхав до нас з метою, що все скоро скінчиться, ми скучили, побудемо трохи разом і разом повернемось, але почались ще сильніші обстріли нашого міста, загинули близькі знайомі і ми залишились там вже всі разом.
За цей час обросли там звʼязками, маємо нормальних лікарів, друзів, контакти, роботу. Вже знаю, що люди подумають чи напишуть. Тому відповідаю: в Україні в нас приватний будинок, і я, і чоловік мали свій бізнес і у кожного авто.
Я не похвалитись, а для тих, хто сумнівається - що все реально, для тих хто виїхав - діяти і не чекати скінчення, просто жити своє життя, яке всього одне. Не подобається категорично, що б не пробували - повертатись. Боїтеся їхати і шукаєте будь-які причини лишитись - лишайтесь.
Але я однозначно проти обсирати приймаючу сторону і ганьбити…
Ми з самого початку без виплат, не в Німеччині чи Польщі. Приїхала з 2 дітьми сама з 1000 доларів. Просто не сиділа в ракушці і не скиглила, виходила, спілкувалась, вчила мову, вивчала всі варіанти.
Які думки на зараз, до речі зараз я на декілька тижнів в Україні, провідати житло і батьків. Ми думаємо з чоловіком, що колись повернемось, але дітей за собою не потягнемо, нехай будуть вільні! По справжньому! Ми Готові робити все, щоб вони почувались вільно по всьому світі, а не зашорені за місцем народження. Спілкуємось українською, дотримуємось свят, але те, що ми і наші діти живуть не в Україні ні в якому разі не робить їх нечесними, не патріотами, чи якимись дуже поганими я якихось сенсах.
Єдиний посил мого посту - ваша доля в ваших руках, ніхто нічого вам не винен. Хто хоче - шукає можливості, хто ні - причини.

Пока будут закрыты границы, он будет жить там. Ему 18 и в Украине у него 3-я группа инвалидности.
Детей не трогаем, я о людях, проживших полжизни в Украине

Почему вы решили, что те, кому нравится в Европе, ничего не имели в Украине?

Таки так )))) Вгадала ))))

Так ось тому, що тьотки старанно ховають 50-річних, беруть інвалідів і дітей.... А так не повинно бути. Спочатку повинні піти 50-річні, і лише потім хворі (незалежно від віку) і діти (18-20 років ментально ще зовсім діти).

ну так с инвалидностью не призывают, неважно какая группа. Для него границы открыты - или вы этого не знаете?

18 лет дядька?
Я его вывезла в 16.
Дядьки в возрасте 40+ сидят на пособиях и говорят, что больше никогда не вернуться в Украину.
Мой сын хочет, но это вынужденная мера пока ему жить там

Значит я какая-то неправильная, но я обожаю страну, в которую меня закинула судьба и людей, которые в ней живут. В Украину не тянет. Я чувствовала, что ментально это не моя страна, а сейчас убедилась. Наверное, в прошлой жизни я не была украинкой

В Польше много украинцев и парадокс они гораздо сплочение и доброжелательнее один к другому , возможно потому что ощущается радость встретить земляка
А тут на форуме почитаешь отношение друг к другу так совершенно иначе впечатление

Скажу так, у меня тоже неплохо складывается жизнь там, но это всё чужое, другие люди, менталитет.
Только дома я отогрела свою душу

Может , мы оставляли. Опекунов нашли

Это зависит не от возраста , а от образа мышления, готовности к изменениям , от характера, коммуникабельности , желания адаптироваться. Я старше автора , но спокойно адаптируюсь в новой стране и мне нравится жить в безопасной стране без войны.

А медицина вас устраивает в той стране. Мне 52, я в Австрии, хроническими больными никто не занимается и добиться помощи нереально. Поэтому проще жить в Украине. Шансов от ракет в Украине умереть меньше, нежели от ’ компетентности’ австрийских докторов

Да нравится. У меня прекрасный семейный врач, всегда могу обратиться к нему за помощью , всегда помогает с лечением. Мне и операцию делали . Всё оплачивает страховка. У ребёнка тоже хороший детский врач.

А у меня наоборот впечатление. Тут с Польше все собачаться - как на советчице. Главные авторитеты - реснички и маникюрщицы. Все остальные никто зовут никак.
В Украине друзья, свой круг, которые тебя признают а ты их потому что дружбе 10-20 лет, потому что работа и профессионализм понятны...