Про дитинство та маму…

Мені 26 років. З 17 живу окремо, завжди працювала, паралельно навчалася. Батьки розійшлися коли я народилася. Мама завжди звинувачувала мене в цьому. Бо я 3-тя дитина в сімʼї. Всю ненавість на батька, вона виливала на мене. А я ще схожа на нього… дитинства майже не було, з роками тільки зрозуміла, яке жахіття було в дитинстві, навіть проклинала мене (на все життя боюсь її слів, щоб не збулися 😔)..
Зараз спілкування зійшло на 0. Мені важко чимось ділитися, завжди засуджує, критикує…ніколи не сказала доброго слова. Порівняння з сестрами…хто краще…
І зараз згадуючи все що було, розумію, що вона ніколи не вибачалася. Вона робила вигляд, що нічого не сталося. Навіть з роками, вона телефонує і розказує як мені жити, кричить, при тому, що я слова сказати не можу…просто слухаю, бо не бачу ніякого сенсу щось пояснювати. Потім вона кидає слухавку, а на ранок висилає веселий смайлик, наче нічого не було і вона мене не принижувала по телефону.
Я допомагаю продуктами/фінансами. Сама орендую квартиру, маю машину, стабільну роботу, ніколи нічого не просила, але до мене завжди було найгірше відношення…

Але чому вона ніколи не вибачалася, що робить мені боляче? Я завжди мовчу…не хочу образити її, але вона це зі мною робить кожного разу…просто немає сил…

Вибачте, що стільки тексту…наболіло, поділися немає з ким(

Буду вдячна кожному за пораду