Вы бы уехали сейчас за границу?

И отсутсвие претензии на соц.помощь😉

Волонтеров давно нет.

Хотя я уверена, что почти всех нас скоро выпрут, но поехала бы.
Отдохнула в безопасности, мир ребенку немного показала и т.д.

Конечно. В Вашем случае обязательно.

Волонтеры остались только в тематических чатах в телеграмм. Помогают информационно.

На вашем месте - да. На своем - нет. Я в Киеве, вдвоем с сыном, квартира, работа, дородность, зарплата, все родные тут, комфорт и налаженная жизнь, родственников за границей нет, англ С1, возраст 43 и проблемы со здоровьем (спина). Поехала в Польшу и через 1,5 года вернулась домой

а батьки - це мішок з мукою чи валіза, що їх можна ’кинути’? Якщо через власний егоїзм відмовляються їхати, то всі мають вмерти біля них?

Автор, ніхто насправді не знає як краще ні для вас ні для навіть себе.
Так, зявилася надія що війну хочуть закінчити. Хто б що не казав, але цього разу багато нюансів на це вказує
Від політичної волі трампа, до зміни полеміки нашого керівницта і зеленського. Суспільсьво підводять до того, що війну прийдеться завершувати на невигідних для нас умовах, хоч періодично популістські гасла звучать.
Ніхто не знає, як поведуться країни з біженцями. Чи дадуть можливість ще змінити внж, чи вкажуть на вихід у визначений термін
На вашому місці, коли фронт у 25 км і є можливість виїхати з чоловіком, я б поїхала.
Виглядає так, що ви гічого не втрачаєте, а от ризики опинитися в окупації доволі високі.
Так дійсно підтримка вже не та що на початку війни.
Але якщо вас погоджується прописати сестра, скоріше за все вам підуть на зустріч навіть якщо земля не приймає. І не доведеться жити у таборі.
Так бумажками прмйдеться займатися самій, але є безліч тг груп і вас там скоординують. Надскладного там нічого немає
Бажаю удачі!

так, тут завжди була проблема з роботою. Власне, тому і їздили люди роками на заробітки

Если бы вы почитали на какой комментарий я задала этот вопрос, то не писали бы такого.

Та не,не слабо, буду требовать со всех причастных

Я взагалі не розумію, як можна застосовувати поняття ’кинули’ відносно здорових, дієздатних дорослих осіб, котрі самі за себе приймають рішення?

Без чоловіка ні з чоловіком так.

Я тоже не понимаю этого. Разве я другое писала? И эти манипуляции тоже не понимаю

На вашем месте уехала бы. На моем месте буду ждать открытия границ где-то через год-аолтора после ’перемирия’. Будет маленький зазор, чтоб вырваться, потом опять боевые действия начнутся и все

Есть!! Вот как раз сейчас вижу сегодняшнее объявление в ФБ. Группа Допомога біженцям! Бесплатная эвакуация в Германию и Нидерланды 22 февраля.

и с эвакуацией бесплатной

Отлично

У вашому випадку не можна. Зїхатись по возʼєднанню можна коли брати і сестри без родин.
Автор, я б на вашому місці їхала не до сестри, а через табір щоб отримати окреме житло. Якщо чоловік на шахті працює, то не ледар. І там роботу знайде.

Я теж довго трималась, а зараз в прямому сенсі збираю валізи

Вы тоже в Германию?

Так. Я ретельно вивчила це питання: Норвегія, Хорватія, Данія, Ірландія. Порівняла всі плюси і мінуси і у співвідношенні можливостей, потреб та перспектив - Німеччина.

С чего бы это? Все еще верите в сказки?

Какой распределительный центр выбрали?

я не уехала:
1) я в Киеве и это относительно безопасный город
2) у меня плохие навыки адаптации,
3)ребенок с особыми потребностями - ему нужны логопед, нейропсихолог и т.д. тут у него хорошие возможности для развития.
4) тут у нас доход выше и больше возможностей для самореализации.
5) тут родители и круг поддержки.

в вашей истории тут два ключевых вопроса - есть ли у вас деньги и способность к выживанию в незнакомой среде.

только на месте волонтеров уже нет

зато уже есть много украинских групп, в которых можно узнать все, что необходимо

25км ,,,
ну и в харькове плюс минус, столько же ,,,
муж работает, вы то же ,,,
скорее всего месяц , максимум два все заморозиться как есть ,,,
выехавших , этом году отовсюду выкинут назад ,,,
если конечно не покровск ,,,

Скажіть, будь ласка, чому саме важко морально, мені здається під шахедам і ракетами то дійсно важко, що так ’вбиває ’ морально за кордоном і що саме вам довелось пережити, що постаріли на 10 років, заздалегідь дякую.

Те що я пережила, повʼязано не тільки з тим, що я за кордоном. Це було б важко будь-де. Плюс всі ті проблеми, що спіткають мігрантів, про це багато інформації в мережі. Але ж ми не звичайні мігранти, ми не були готові, тому більшість приїхали без знання мови. І тільки це вже може довести до нервового зриву, бо ти, як мала дитина, яка нічого не розуміє, але всі питання вирішувати має. Все те, що було зрозумілим з дитинства, тепер маєш вчити з нуля - як працює будь яка місцева система, і ще звикати, що вона працює зовсім інакше.

І ще раз хочу наголосити - те, що під шахедами важко, не означає, що в інших місцях все просто. Те, що я саме тут, а не лишилась в Україні, вже означає, що я все зважила і обрала менш проблемне рішення, але ж далеко не таке просте, як декому здається.

Як людина яка тільки виїхала, можу зі свого досвіду сказати , що важкий тільки перший місяць. Потім адоптуєшся. Мобільний телефон доведе тебе куди потрібно. В профільних групах все підкажуть. Живеш ти перші місяці серед українців, що також тобі допоможуть. Приходить адаптація. Поряд з тобою розслаблені люди, що ніколи не бачили війни. Ландшафтна краса. Можливість поїхати в будь яке місто прогулятися і подивитися.

А в Україні попри всі намагання жити своїм життям, все одно є напруга, яка щодня давить. Люди знесилені цією напругою. Це не 2022, і не 2023, коли всі вірили в перемогу. Зараз кожен чоловік не знає, що з ним буде завтра. Жінки переживають за своїх чоловіків що на нулі і за тих, що поки що поряд. Переживають за дітей, що під час тривоги в підвалі школи, або на гуртку. І все це з постійними обстрілами і відключеннями світла
Це зовсім не зрівнянні проблеми.