Весела моль• Изменено 18 февраля в 20:56
Чому я така вразлива і за свої майже 40 років не відростила панцир?
Я намагалась працювати над собою, дивилась відео на цю тему, читала багато інформації. Все розумію, з усім погоджуюсь, але (!) коли якась психологічно важка для мене ситуація- я починаю впадати у відчай, мене трусить, я не можу нормально спілкуватись і саме жахливе - на очі навертаються сльози. Уявіть, стоїмо з дитиною у лікаря в черзі, тут на рецепції адміністратор каже, що вони переплутали і місця для нас на сьогодні немає. Я стою і по очах починають котитись сльози 😬 Вся черга на чолі з адміністратором дивляться, як доросла тітка пускає соплі.
Я нічого не можу з цим зробити!
А нещодавно от мене виключили з однієї спільноти. Адміністрація вирішила зробити чистку на власний розсуд і я потрапила під видалення. Як мені стало гірко від цього. Адже я прикипіла до багатьох людей в тій спільноті. Я звернулась до адміністрації, вона відповіла, що нічого зробити не можуть - таке їх рішення. Я написала жінкам, яких також виключили і більшість відповіла, що вони не будуть принижуватися та проситись назад не будуть. Переступили і пішли далі. А мене це так вразило. Я в якомусь трансі всі дні ходила, на стільки мені було образливо! Адже я не могла змиритись з несправедливістю.
Бачу, що й донька у мене така ж сльозлива росте, як її хтось образить в колективі навіть ненароком (наприклад, штовхне) - вона буде згадувати про це тиждень і буде уникати того колективу, буде просити, щоб я більше не вела її туди.
Чи можна щось зробити ? Як переломити себе? Як подавати доньці гідний приклад?
Я нічого не можу з цим зробити!
А нещодавно от мене виключили з однієї спільноти. Адміністрація вирішила зробити чистку на власний розсуд і я потрапила під видалення. Як мені стало гірко від цього. Адже я прикипіла до багатьох людей в тій спільноті. Я звернулась до адміністрації, вона відповіла, що нічого зробити не можуть - таке їх рішення. Я написала жінкам, яких також виключили і більшість відповіла, що вони не будуть принижуватися та проситись назад не будуть. Переступили і пішли далі. А мене це так вразило. Я в якомусь трансі всі дні ходила, на стільки мені було образливо! Адже я не могла змиритись з несправедливістю.
Бачу, що й донька у мене така ж сльозлива росте, як її хтось образить в колективі навіть ненароком (наприклад, штовхне) - вона буде згадувати про це тиждень і буде уникати того колективу, буде просити, щоб я більше не вела її туди.
Чи можна щось зробити ? Як переломити себе? Як подавати доньці гідний приклад?
1
2
3
4
4
22
0
Ой. Напевно у вас є опора у вигляді чоловіка, батьків, фінансів.
Що є можливість. Поплакати.
Я не обезцінюю.
Я підкреслюю що все у вас добре
Що є можливість. Поплакати.
Я не обезцінюю.
Я підкреслюю що все у вас добре
1
7
1
Создайте вашу стильноту и пригласите туда всех изгнанных, станьте вы админом, возьмите штурвал в свои руки наконец
1
7
1
Вы все принимаете на свой личный счет и не допускаете мысли, что как-то не так поступили не лично с вами, а по какой-то другой причине.
Не попали к врачу потому что администратор натупила, а не потому что это именно вы.
Удалили из сообщества не именно вас, а просто вы попали под какие-то условия.
Вы придаете большое значение себе в глазах других... имхо, без обид.
Не попали к врачу потому что администратор натупила, а не потому что это именно вы.
Удалили из сообщества не именно вас, а просто вы попали под какие-то условия.
Вы придаете большое значение себе в глазах других... имхо, без обид.
3
Взагалі такого не уявляю.
Життя в мене сурове. Все вигризаю зубами.
Кар´єру, кохання, квартиру сама заробила.
Працюю і вчуся все життя.
Вірно написали, що хтось дозволив вам бути ніжною квіткою. Мені в 18 вже треба було самій вчитися і паралельно заробляти собі на їжу, комуналку та одяг. Не до ридань, бо вмерла би з голоду.
Якби зі мною трапилася ситуація у поліклініці, я б не пішла. Сказала би вирішувати це тут і зараз. Могла б війти в ситуацію і почекати трохи, але просто це б для них не закінчилося. Люди майже завжди роблять те, що мені треба. І крапка
Життя в мене сурове. Все вигризаю зубами.
Кар´єру, кохання, квартиру сама заробила.
Працюю і вчуся все життя.
Вірно написали, що хтось дозволив вам бути ніжною квіткою. Мені в 18 вже треба було самій вчитися і паралельно заробляти собі на їжу, комуналку та одяг. Не до ридань, бо вмерла би з голоду.
Якби зі мною трапилася ситуація у поліклініці, я б не пішла. Сказала би вирішувати це тут і зараз. Могла б війти в ситуацію і почекати трохи, але просто це б для них не закінчилося. Люди майже завжди роблять те, що мені треба. І крапка
1
3
Я не понимаю, в каком еще сообществе могли удалить, затем админка ответила что решение не пересматривается, и затем люди страдают.
Не на фейсбучке же в клубе любителей выращивать фиалки или лепить варенички
Не на фейсбучке же в клубе любителей выращивать фиалки или лепить варенички
1
Мне кажется, вам нужно быть более снисходительной к людям)
Представляете что творилось в душе у администратора? - она понимает что натупила, а тут еще и вы плачете.... может она пришла домой и не могла взять себя в руки вспоминая ваши слезы
Представляете что творилось в душе у администратора? - она понимает что натупила, а тут еще и вы плачете.... может она пришла домой и не могла взять себя в руки вспоминая ваши слезы
1
Не знаю, можливо не долюбили вас у дитинстві? Бо у мене залізний характер+ недолюбленість, це ядова суміш, в мені бореться плакса з плінтусною самооцінкою і вольова жінка, яка все може сама, бо життя навчило. І от так на людях я наче холодна і нелюдяна, а потім приходжу і виплакую усе, що за день назбиралось.
Але краще давати вихід емоціям, аніж тримати у собі. І подумайте, можливо ви жаліти починаєте себе, коли з вами так обходяться. А ви спробуйте не жалити себе,а розізлитись на них.
Але краще давати вихід емоціям, аніж тримати у собі. І подумайте, можливо ви жаліти починаєте себе, коли з вами так обходяться. А ви спробуйте не жалити себе,а розізлитись на них.
1
Родина звичайна, середньостатистична. Єдине що батько лідер і холерик за темпераментом (у всій час займав керівні посади). Можливо це й вплинуло на мене. Боялась ослухатись плюс, як написали вище, могла дозволити собі бути слабкою. І якось це пронесла через роки.
Зараз батьки вже давно на пенсії. А чоловік не з тих, за ким буду, як за камʼяною стіною. У складні моменти я, навпаки, стараюсь до чоловіка не звертатись.
Зараз батьки вже давно на пенсії. А чоловік не з тих, за ким буду, як за камʼяною стіною. У складні моменти я, навпаки, стараюсь до чоловіка не звертатись.
1
Є високочутливі люди. І якщо ще й у дитинстві були проблеми, то це накладає відбиток на все життя.
Я теж можу плакати, але якщо у мене немає психологічного ресурсу. От теж була у мене ситуація у лікарні, де я прийшла за дуже важливими для мене аналізами, а переді мною влізло 2 нахаби, яким я не могла нічого сказати, бо мови не знаю і взяла і росплакалась в кабінеті у лікаря. Тут у мене просто не було ресурсу, бо переживала за аналізи.
Вам потрібно розбиратися у собі. Багато наших емоцій автоматичні, щоб мозок видавав інші автоматичні реакції його треба тренувати.
Я теж можу плакати, але якщо у мене немає психологічного ресурсу. От теж була у мене ситуація у лікарні, де я прийшла за дуже важливими для мене аналізами, а переді мною влізло 2 нахаби, яким я не могла нічого сказати, бо мови не знаю і взяла і росплакалась в кабінеті у лікаря. Тут у мене просто не було ресурсу, бо переживала за аналізи.
Вам потрібно розбиратися у собі. Багато наших емоцій автоматичні, щоб мозок видавав інші автоматичні реакції його треба тренувати.
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу