СамавиховуюКота• 18 марта 2025
Якщо батьки не дали максимально ніжності?
Турботи, уваги, як того хочуть діти… то потім діти будуть шукати цю турботу, любов, увагу, ніжність в чужих людях.
Приблизно такий текст я прочитала в статті психолога. Суть в тому, якщо дитина не отримала (по міркам духовних потреб самої дитини, що, звісно, виміряти практично не можливо, де ця межа «достатньо») достатньо уваги, прийняття, ніжності, обіймів, поцілунків тощо, то буде завжди шукати це в чужих людях. Простими словами, діти через нестачу емоційної близькості з батьками (слова, обійми, підтримка тощо) відчувають себе самотніми у подальшому дорослому житті. Та шукають цю підтримку в інших людях (часто це може бути і небезпечно, звідси і низька самооцінка може бути). Ви з цим згодні? Особисто я замислилась. Адже, коли минало моє дитинство, то в багатьох моїх однокласників були неповні сімʼї, а ті батьки, що були, часто видавалися дуже строгими. Та й не прийнято було ні цілуватися, ні обійматися, ні казати «я тебе люблю». Дорослі здавалися дуже скупими на емоції. Чи це якось вплинуло на вас, якщо у вас не було емоційної підтримки дорослих та ви не чули зайвий раз теплих слів?
Приблизно такий текст я прочитала в статті психолога. Суть в тому, якщо дитина не отримала (по міркам духовних потреб самої дитини, що, звісно, виміряти практично не можливо, де ця межа «достатньо») достатньо уваги, прийняття, ніжності, обіймів, поцілунків тощо, то буде завжди шукати це в чужих людях. Простими словами, діти через нестачу емоційної близькості з батьками (слова, обійми, підтримка тощо) відчувають себе самотніми у подальшому дорослому житті. Та шукають цю підтримку в інших людях (часто це може бути і небезпечно, звідси і низька самооцінка може бути). Ви з цим згодні? Особисто я замислилась. Адже, коли минало моє дитинство, то в багатьох моїх однокласників були неповні сімʼї, а ті батьки, що були, часто видавалися дуже строгими. Та й не прийнято було ні цілуватися, ні обійматися, ні казати «я тебе люблю». Дорослі здавалися дуже скупими на емоції. Чи це якось вплинуло на вас, якщо у вас не було емоційної підтримки дорослих та ви не чули зайвий раз теплих слів?
20
0
Чи ви це вважаєте нісенітницею? Ну було і було. Не всім же потрібна ніжність. Напишіть, будь ласка, свою думку.
с другой стороны.. родители так готовят к жестокому и несправедливому миру.. типа нечего ждать милостей от природы)
2
Ще прочитала іншу статтю психолога. Мовляв, якщо батьки не дали любові достатньо, то це значить, що вони не вміли, що і їх не любили, і вони не знають, як це робити. Також замислилась. Цікава інформація для роздумів.
В мене така ситуація була, зараз мені 48 років, я не шукаю ніжності, мені це не потрібно, мабуть це звичка з дитинства
1
Вважаю що в статті повна правда, батьки в дитинстві рідко обіймали та цілували мене, а коли це було з їх боку, то мені ці відчуття поцілунку та обіймів були не приємними. Зараз за собою помічаю холодність на емоції до своєї дитини, і так по життю є якесь чуство самотності
2
Можливо. Але стала згадувати. То по своєму оточенню (наскільки памʼятаю), то діти, з якими батьки сюсюкалися, знаходили надміру теплих слів, то вони наче більш впевнені. А ті, кого готували до «дорослого світу», більш не впевнені. Можливо, збіг.
1
Ну что тут говорить, папа был черстывм и поэтому я искала мужского внимания всю юность? Думаю причина не в папе, а в том что я дура была. Ни в чем родителей не виню, от воспитания только половина зависит, с остальным человек рождается.
Згодна з вами. Тут важко вгадати. Особисто я не бачу нічого поганого, якщо батьки (дідусі, бабусі) проявляють ніжність. Це нормально і навіть корисно. І забагато ніжності та любові не буває.
есть знакомые - в семье 5 детей, самая обычная семья
так вот, дети уже все взрослые от 40 до 50, и они все совершенно разные
одной - мужчины не надо и так хорошо по жизни
другой - ищет внимания всю жизнь, по другому не может
остальные трое давно замужем живут себе тихо
так вот, дети уже все взрослые от 40 до 50, и они все совершенно разные
одной - мужчины не надо и так хорошо по жизни
другой - ищет внимания всю жизнь, по другому не может
остальные трое давно замужем живут себе тихо
До переходного возраста мы дочку часто обнимали и целовали. Сейчас 13 ей, она не дается и днями сидит в своей комнате . Как де дать ей ласку?
Нас з сестрою виростив один тато. Ніяких ніжностей не було. Ні цьомчиків, ні обіймашок. Виросла, і мені будь-які доторки заважають. Чоловік виріс в дуже люблячій сімʼї. Постійно хоче нюхати, обійматися, тіскатися. Сама себе пересилюю і обіймаю дітей, бо розумію, що це необхідно діткам.
1
Навіть не знаю, у нас в сім´ї таке дійсно не прийнято було, але я виросла, одружилася, тепер обіймаємося і цілуємося з чоловіком, ми обоє дуже тактильні. І мучимо нашу абсолютно не тактильну кішку, яка такого не любить але змушена потрохи звикати. Самотньою себе зараз точно не почуваю.
1
Таке саме дитинство. Самотність в благополучній сім´ї. Зараз я доросла і самотня у всіх сферах життя. Але дитина,навпаки, отримує від мене любов і підтримку. Даю дитині те,чого мені не вистачало.
1
Сейчас так модно все валить на родителей. Если б каждый родитель ждал, когда у него появятся идеальные условия для рождения и воспитания детей, половины из нас вообще бы не было. Надо просто относиться к этому как к своей особенности, устраивает-жить, не устраивает-менять что-то в себе. Мы все взрослые люди
Отак ростиш дитину, впахуєшь, терпишь всі кризи і вибрики, стараєшься дати найкраще, а воно тебе потім прощає у психолага, єх, блін.
У всіх по-різному. От чому раніше батьки сварили за оцінки масово? Чому раніше «вчитель завжди правий»? Чому думку дітей не питали? Бо було немодно, мабуть. За оцінки ту жесть памʼятаю. Добре, мене не сварили. Але 90% мого оточення сварили. Прикладів багато. Я розумію, що в 90-ті, наприклад, батьки намагалися закрити базові потреби. Але дитині це не поясниш. Зараз намагаються більш публікувати різних статей щодо впливу дитинства. Навіть, згадала, Чарльз Діккенса про Скруджа «Різдвяна історія», чому герой таким став? Бо в дитинстві був самотній.
Вы еще не знаете, что вырастет из поколения детей, которым даешь все, но которым ничего не надо потому что они часами сидят в соцсетях и смотрят на эту красивую чужую жизнь. Это поколение ленивых и травмированных тем, что у кого-то есть, а тебе родитель недодал
Всі батькі наносять якусь травму дитині. Але у людини є вибір, або скиглити про травми і валить всю вину на батьків, або подоросляшати, взяти відповідальність за свое життя і спиратись на себе.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу