Ситуація з чоловіком?

В неділю вийшли прогулятись з чоловіком. Він давно уже хотів жареної картошки. Я говорю: «якщо хочеш, то пожарь нам сьогодні картошку» Він: «ок, просто чи з яйцем туди вбити. А ні я памʼятаю, що ти не любиш щоб в перемішку, ти любиш, щоб яйце було окремо. Так і зроблю»
І тут мене почало штормити. Починаю псіхувати: «коли я казала таке? Чого ти придумуєш? Я такого не могла казати, бо я якраз люблю щоб яйця були перемішані з картошкою. Ми це обговорювали. Ти ніколи не памʼятаєш що я говорю»
Він вибачився, замʼяли. В кінціпрогулянки кажу, що хочу свої чіпси, але пішли в Мегамаркет там вони 183 грн, бо в Сільпо 210 грн. ( Всі магазини один біля одного). Не пройшло і хвилини він каже: «давай в атб зайдемо. А-а ти ж казала, що в атб твої чіпси 210 грн»
І тут в мене знову психи: «ти що спеціально, я ж хвилину назад говорила. Я твоє атб і не згадувала. З чого ти береш цю неіснуючу інформацію? Якщо не запамʼятав, то невже не можна перепитати просто чи сказати, що не дочув. Навіщо говорити стверджувально те, чого я не казала ніколи?» Він мовчить. Я далі псіхую: «ти завжди мовчиш. Чекаєш поки я тіпа виговорюсь. Але з тобою вирішити конфлікти неможливо, бо ти не вступаєш в діалог. Ти мене розізлив, уже нічого не хочу. І не обіймай мене…» Зазвичай я не така емоційна і просто говорю, якщо мені щось не подобається. А тут я з криками, агресією до нього. Сама від себе в шоці. Він довго потім вибачався і казав, що не спеціально. А мені аж довелося бухнути трохи, щоб заспокоїтись.
Це в мене гормони? Чи це будь-кого вивело б з себе з часом, якщо він не вперше забуває, що я говорю і придумує потім своє щось?