Вам страшно в Киеве или норм

Почему не выезжаете?

😔

Вот я и думаю что если я сейчас вернусь домой то потом нас второй раз никто не примет, будет сложнее и с документами тоже

Колледж с проживанием стоит от 450 до 950 евро в месяц это если с пн по пятницу жить
Типа интернатного типа
Это дорого у меня таких денег нет
А так он учится в колледже ну по нашему школа
Но оставить это через два года
Честно не дотяну ((( тошнит от Европы этой

К кому он поехал или с кем
Поступил учиться ?

Жесть
Мне больно слышать про таких детей которые осознанно там и не хотят выехать

100%

Какие умнички детки

Мой муж военный и категорически не разрешает возвращаться говорит рано ещё

Я думаю взять даже чужого ребенка помочь устроиться тут
Сейчас в поисках опять квартиры, хочу поменять район на менее дорогой..только мальчика потому что у меня мальчик
Мне жалко детей, читаю в фейсбуке часто и дети пишут просят чтобы кто то прописал сделал документы но все почему то в Англию

Нет он не учиться. Девочка учиться дистанционно в Украине ( она на бюджете ) У него выехали друзья его же возраста. Организация в которой они жили дала добро принять и моих детей. До 18 они жили там, потом им помогли найти жилье ( маленькая гостинка в 21 квадрат) помогли оформить документы. Сейчас сын и девочка работают пару часов в день в этой же организации ( типа волонтеры помогают таким как они были) и ещё сын берет подработки по переездам и мелкому ремонту. Им хватает на жизнь.

Аналогічно.
Ми або живемо поряд або це один з тих районів ,що постійно під ракетами і шахедами знаходяться.
Як тривога,постійно думаю,невже знов до нас.
Невже знов вікна повілітають і дах знесе в прямому і переносному значенні!
Найгірший сценарій в голові:що впаде на будинок.
Бо прилітає дійсно в радіусі 300 метрів.
Але зауважу що Київ великий,і десь у когось,навіть у більшості, чутно тільки не такі вже і близькі вибухи.
А якщо додати ,що трц забиті,бот сади,театри,багато людей реально на вулиці,то так,можно сказати ,що люди живуть.
Наприклад такі як я, в епіцентрі бойових дій можна сказати,то це грань між існуванням і життям

Когда в своем микрорайоне, я даже тревогу игнорирую, но мы уходим с ребенком с площадок возле школ и садиков, если баллистика. У меня безопасный микрорайон, сюда ничего не прилетало. В чужих местах я тревожусь, но с этой тревогой можно жить, она существенно не меняет моей жизни

Мабуть буде лонгрід, вибачайте
Вважаю що так, дійсно, повертатися, якщо ви вже виїхали дуже зарано. Ми також проживаємо в ’бойовому районі’(( це страшно. А те що багато хто пише що перестали ходити в укриття, то це такий собі ефект прийняття ситуації. Я по собі бачу. Страшно, гучно, але..вже буде як буде. Я змирилася. А ще багато тих, хто живе в спокійних районах, тому вони пишуть що живуть звичайним життям.
В мене на роботі колега є. Вона, коли мене бачила невиспану та замучену після ночі в укритті, весь час казала- я не розумію чого ти так боїшся, я взагалі ніколи нікуди не ходжу. Казала майже з осудом. Цього січня я заїхала до неї на район і побачила локацію. Звісно, при такому розташуванні і я б нікуди не ходила - будинок в ямі, з усіх боків закритий іншими будинками, другий поверх, імовірність ну дуже мала. Спробувала би вона пожити там, де літають шахеди над будинком, збивають кінджали та іншу балістику, будинок на відкритому просторі, близько 5 прильотів недалеко( тому, тут все індивідуально. Якщо хочете вертатися, дивіться конкретно ваш район, статистику прильотів, розташування будинку, бо постійно спати в укритті неможливо.
Щодо сина. В мене син-студент зі мною тут, невиїздний вік вже був на початок війни. Моя біль і страх. Скоро універ закінчується і що далі- мені страшно. При цьому він категорично не хоче виїжджати навіть якщо знімуть військовий стан та раптом дозволять. А я, окрім загрози життю, не бачу тут для нього перспектив взагалі. І дуже боюся що тварі можуть піти знов і нам ніколи не буде спокою.
Тому, якщо у вас є можливість влаштувати його там - не повертайте. Шукайте варіанти, чіпляйтеся за все можливе. Бо він повернувшись, не факт що захоче їхати знов туда

Давайте почнемо з того, який регіон?

Підтримую. Люди, які постійно живуть в очікуванні тривоги, вже мають зміни у психіці.
У сусідів впало щось важке на підлогу, в тебе перша думка: ’А що, була тривога?’.
На вулиці розвантажують товари для місцевих магазинчиків, кидають важке на асфальт - стоїть характерний грохіт. Перша думка: ’Приліт?’
При тому, що я не панікьор. Жодного разу не ходили в укриття і не лягаємо щоночі спати в коридорі. Бо за стільки років організм просто цього не витримає.
Але коли бахкає за вікном, виходимо в коридор.

Найближче передмістя правобережного Києва.
Що відчувають і як живуть люди в Сумах, Харкові, Дніпрі, Запоріжжі, Херсоні, Одесі, навіть страшно подумати.

звісно боюсь, але вплинути на виїзд не можу, старшого сина і чоловіка тут самих не залишу та і менший не поїде без них.

А яка різниця який регіон, якщо територія окупована. Окупація з 2014 року

Ви одна із тих клоунес, які відмітились під моїм постом?

Реально не розумієте, що локація має значення? Жити в умовному Тернополі і Сумах, Харкові - зовсім немає різниці по відчуттях?
Не кривіть душею, ’просто живемо своє життя’.

Мені не страшно. Людина до всього звикає. Он, навіть в Краматорську люди живуть, що ж уже про Київ казати. Але треба дивитися на свої обставини, звичайно.

Не брешіть.
По Соломянці,Борщагівці,Оболоні і Познякам теж прилітало.НЕ БРЕШІТЬ