Неуправляємий Зеленський

Я от думаю про парадокс медіакампанії порохоботів у 2019: вони пхали все це — "армія, мова, віра" та війну з росією як політичний проєкт, як картинку, водночас торгуючи з росією, маючи російськомовного Порошенка на чолі тощо. І тут, на фоні їхньої медіакампанії, владу здобуває не політик, а продюсер, комік, трікстер, людина, яка щиро вірила, що можна десь посередині домовитись, і що російська — не перешкода бути українцем.
Він забрав і "ватну", і протестну, і суто нейтральну аудиторії.
І от новий, емоційний представник творчої професії, пропустив все через себе та розчарувався в цій «посєредіне», зробивши кілька спроб, зрозумів — «какая разніца» не працює. Але це розуміння вже було вимушеним, не продуманою медіакампанією — це щире дозрівання до об’єктивної реальності.
І от коли воно трапилось, вже ніщо не могло зупинити. Ніхто — натиснути. Відбувся кумулятивний вибух особистості та нового досвіду.
Закриття каналів Медведчука стало одним із ключових дзвіночків для росії: сформувався хтось, абсолютно неуправляємий і треба щось негайно робити. Бо ось вона, точка неповернення.
І от вони досі б’ються лобом об цього неуправляємого Зеленського, виючи до світу, щоб їм поставили когось іншого.
І той Зеленський, такий емоційний, болісний до критики, з купою управлінських проблем і неуправляємий ззовні.
Важливо, щоб після нього, після війни, в нас уже ніколи не було Президента, яким можна керувати ззовні. Цей історичний злам має бути закріплений. Вважаю його одним із ключів до існування української держави.