Алгонавт• 21 апреля в 20:56
Що ви робите, коли дістали всі...
І реально не те що вже не хочете, а не можете нікого бачити, нічого робити. Просто немає сил, енергії і здоров´я.
3
33
0
Валяюся, нічого не роблю, відновлюю сили. А тоді в поїздку, дорога класно сприяє покращенню настрою
Навіть десь за місто
Навіть десь за місто
2
Відключаю телефон..гуляю чи їду кудись в інше місто..
Пью каву..кушаю..плачу....якщо сильно плохо
Пью каву..кушаю..плачу....якщо сильно плохо
5
Шлю всех нах і нападаю з чарівними пенделями, якщо не доходить. А потім на самоті починаю прибирати.
2
от я зараз в такому стані. дістало все. немає сил навіть шоб якось відволіктись.
раніше ввечері могла випити вина, поїсти шось смачне, подивитись серіал. а зараз немає бажання/сил. нічого не хочеться. не хочеться вмиватися, важко себе підняти і занести в ліжко.
байдуже як я виглядаю.
на побутові справи, які я вже кілька років робила з останніх сил, вже теж немає сил.
як мінімум треба не силувати себе і не змушувати вже шось робити. можливо якийсь час пофруструвати і прокрастинувати.
від@батися нарешті від себе, зняти частину обовʼязків які не критичні, шось по можливості делегувати або взагалі забити
раніше ввечері могла випити вина, поїсти шось смачне, подивитись серіал. а зараз немає бажання/сил. нічого не хочеться. не хочеться вмиватися, важко себе підняти і занести в ліжко.
байдуже як я виглядаю.
на побутові справи, які я вже кілька років робила з останніх сил, вже теж немає сил.
як мінімум треба не силувати себе і не змушувати вже шось робити. можливо якийсь час пофруструвати і прокрастинувати.
від@батися нарешті від себе, зняти частину обовʼязків які не критичні, шось по можливості делегувати або взагалі забити
2
3
те шо я описала і є депресією. в мене затяжна післяпологова депресія ось вже 5 років. періодично легше ставало. а зараз взагалі капєц, от як вище описала - нічого не можу і не хочу. нє, ну ще з останніх сил готую дитині їсти. сама навіть не хочу вже їсти, взагалі нічого не хочу. тільки дитина тримає на плаву, що за нею треба доглядати, бо без мене вона нікому не потрібна. власне сама дитина і забирає останні сили щоденно) якесь замкнуте коло)
3
1
Мені це знайомо..але ..я дуже відповідальна людина, і не дозволяла собі киснути коли народила. Не дивлячись на те, що з першої нашої ночі вдома залишилась з дитиною одна. Це було 20 років тому і тоді не можна ще було заказати онлайн продукти чи памперси..няню шукала по газетах..
Тож..
Тримайтеся. ⚘
Не знаю всі ваші обставини, але..тільки надія та посмішка дитини тримали мене. І Ви обов´язково все подолаєте.
Виходьте в люди, працюйте, спілкуйтеся.
Я майже постійно з дитиною гуляла на вулиці, в любу погоду.Повітря, люди. Час йде бистріше і веселіше.
Вітаміни пийте. ⚘
Тож..
Тримайтеся. ⚘
Не знаю всі ваші обставини, але..тільки надія та посмішка дитини тримали мене. І Ви обов´язково все подолаєте.
Виходьте в люди, працюйте, спілкуйтеся.
Я майже постійно з дитиною гуляла на вулиці, в любу погоду.Повітря, люди. Час йде бистріше і веселіше.
Вітаміни пийте. ⚘
дякую ❤️
я теж дуже відповідальна, і саме ця відповідальність можливо і загнала мене туди де я є.
звісно я не лежала безпомічно, а завжди робила все що від мене вимагалось по забезпеченню базових потреб дитини.
але коли ти в стані депресії, то з кожним днем сил все менше.
я працюю вже 3.5 роки (з 1.5 роки дитини), няня була пару місяців як я вийшла на роботу (віддалено) а потім поїхала як почалась війна.
з того часу я без допомоги. дитину в садок принципово не віддала. теж багато гуляємо, особливо зараз майже цілий день на вулиці, додому тільки поїсти заходимо, а іноді і з собою беремо їжу.
тобто працюю я переважно вночі в мінус своєму сну, що теж дуже впливає на мій фізичний і моральний стан.
характер дитини просто треш) але я все одно стараюсь знайти в собі сили щоб направити/скорегувати/пояснити/пограти/розвивати/погуляти і тп. бо варто пару разів пропустити якісь приколи типу перевірки кордонів і всьо 🫠
але нічого не вічно. це пройде) зараз роблю тільки обовʼязковий мінімум який можу зробити. все інше почекає
я теж дуже відповідальна, і саме ця відповідальність можливо і загнала мене туди де я є.
звісно я не лежала безпомічно, а завжди робила все що від мене вимагалось по забезпеченню базових потреб дитини.
але коли ти в стані депресії, то з кожним днем сил все менше.
я працюю вже 3.5 роки (з 1.5 роки дитини), няня була пару місяців як я вийшла на роботу (віддалено) а потім поїхала як почалась війна.
з того часу я без допомоги. дитину в садок принципово не віддала. теж багато гуляємо, особливо зараз майже цілий день на вулиці, додому тільки поїсти заходимо, а іноді і з собою беремо їжу.
тобто працюю я переважно вночі в мінус своєму сну, що теж дуже впливає на мій фізичний і моральний стан.
характер дитини просто треш) але я все одно стараюсь знайти в собі сили щоб направити/скорегувати/пояснити/пограти/розвивати/погуляти і тп. бо варто пару разів пропустити якісь приколи типу перевірки кордонів і всьо 🫠
але нічого не вічно. це пройде) зараз роблю тільки обовʼязковий мінімум який можу зробити. все інше почекає
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу