НетЕщеНаверное• 17 июня в 22:44
Хто майже не відчуває нічого?
В першу чергу емоцій?
Як так сталось?
Як так сталось?
1
4
32
0
Майже постійно, почалося після початку війни. АД на час допомогли, але не повністю. В цьому є і плюси і мінуси
1
Я автор, навколишній світ відчуваю по іншому. Коли ти розумієш, що тут нам нічого не належить, обірватись може в будь яку хвилину, навіть рослини, вітер, природа сприймається, по іншому. Кіт який муркоче, мої чорнобривці, все має дуже обмежений термін. Це миттєвість. Коли я дивлюсь на страждання батьків, на фото, розумію що все що лишилось, це спогади про час, разом з сином. Це єдине що важливо.
2
Скажите спасибо адаптационным механизмам. Если бы не ’выключились’ - уже поехали бы кукухой. Лучше быть отмороженной, чем поехавшей
7
Я. І нікому розповісти, закидають. Чоловік мій каже, у нього так само, але він бачив смерть, дивився в очі смерті, тому це хоч пояснити можна. Я вже десь рік чи й більше не відчуваю ні гніву, ні страху, ні відчаю, просто нуль. Дивлюся на фото загиблих і всередині нічого немає. Але от бачу кота надворі вуличного обідраного- плачу, бачу тварин, який витягають з-під завалів- плачу.
4
Нам у світі справді нічого не належить, ні будинки, ні речі, ні машини… навіть власне тіло ми орендуємо :)
1
Але ви красиво написали першу відповідь. Все - миттєвість, минулого фактично не існує, є тільки тут і зараз.
1
Нічого, війна, думаю. Я не була такою раніше. Але тут і плюси, і мінуси є. Мінуси- бо я працюю з людьми і у роботі потрібна емпатія, якої мало. Плюси- сплю під ракетами і не нервуюся через усі ці новини, мені просто байдуже.
1
В мене почалось таке в минулому році. Перед цим ще більш менш було. Ще й на додачу майже всю війну я відчуваю слабкість, енергія на нулі. Я через це навіть не можу працювати на повну зайнятість. Втомлююсь миттєво. Жесть, відчуваю себе немічною. Перший раз у житті таке.
Емоційно на все байдуже, нема сил чогось хотіти і прагнути. Живу на автопілоті. Я вже не пам´ятаю, як це - жити звичайним життям. Але цей депресивний стан дійсно допомагає пережити темні часи. Я дуже сподіваюсь, що війна колись закінчиться, і я знов стану нормальною людиною.
Емоційно на все байдуже, нема сил чогось хотіти і прагнути. Живу на автопілоті. Я вже не пам´ятаю, як це - жити звичайним життям. Але цей депресивний стан дійсно допомагає пережити темні часи. Я дуже сподіваюсь, що війна колись закінчиться, і я знов стану нормальною людиною.
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу