Нелюбимые взрослые дочери. Что вам помогло принять что мать вас не любит

Я иногда сейчас смотрю на старые шрамы на теле от её воспитания и вспоминаю, как зачем-то выбежала звать на помощь, когда ей стало плохо (сердце), мне было 5. Её спасли, а для меня она тогда умерла, я жила с ней рядом, а мысленно постоянно представляла, что её нет. До сих пор жалею, что тогда позвала на помощь, если бы немного подождала, жизнь отца и моё детство, наверное, были бы совсем другими.
Хотя история не знает сослагательного наклонения...

Просто пришло понимание, что она душевный инвалид, у нее нет органа, который генерирует любовь и я хочу от нее невозможного. Стала относится к ней как к телу без души.

10 лет не виделись. норм вариант?

долго возила ее по больницам, несколько лет,
она сопротивлялась, не хотела лечиться.
в прошлом году умерла.
Не вспоминаю и не езжу.
удалила даже случайно записаные звонки с ней.
Иногда снятся сны, бормочет что-то.
но все реже и реже.
Ничего не чувствую.
это был чужой мне человек.

Не можешь гарантировать любовь? Сиди молча и не размножайся, вот и все.
У людей миллион причин для размножения. Бо так рада, до залетела, до мужа привязать нужно, бо в семье должно быть два ребенка и больше, бо хачююю ещё малыша ааа. Да ещё 100500 тупейше ебейших ’причин’.
Одна из 10 женщин беременеет и рожает осознанно. Поэтому не нужно мне тут нести чушь про ’неумение любить’ и ’отсутствие гарантий’

а также, вот иногда читала на фейсбуке всякие группы типа ’’Сила рода, помощь рода’’ и т.п
Поняла, что в моем случае это не работает.
Потому что бабушки ни отца, ни матери не питали ко мне никаких чувств, ни разу не обняли, ни целовали, ничего.
А так жаль, иногда смотрю рилзы как это, когда любящая большая семья и так грустно и больно

Это выбор родителей. Вы не виноваты. Обнять маму, приласкать. Если совсем все плохо - не общаться. Меня отец не любит. Мне 45 уже. И только сейчас я просто не общаюсь, не любит, ну, его выбор

Нічого. До смерті її взагалі нічого. Після самостійно почало доходити. Так тягнула її зі всіх можливих і ні для мене сил все моє життя (працювала з раннього дитинства- перша робота в мої 8 років, коли пішов батько від неї . І далі- завжди), вона була довго просто хвора, потім робила вигляд, потім заганяла мене, потім вже реально мабуть наробила такого що довелося по спец лікарням, потім я в приватну влаштувала, тому що не могла сама доглядати, то було б вже поза моїми межами, у боргах, а брат тільки плакав на похороні, я- ні. І так і не простила їй моє дитинство і життя, і все що вона на мене потім накинула, як петлю , і досі що на мені з за неї. Не розумію навіщо діти, якщо ти над ними знущаєшся спеціально та роками, а ще на сторону розповідаєш, хто поза межами можливого перевірити з рідні, що саме я така тварина. І після смерті то все постійно відкривається. То рідня, то знайомі, що давно не бачились, то сусіди раптом хтось щось. А ось брат, що зараз п´є як дихає, то було сонечко та лапочка, що ніколи нічого не робила, я робила та заробляла на всіх, та на нього, хоч різниця в нас мала. Тепер по суті вона покалічила мене, але ж і його, свого любимчика. Але навісила його на мене. Зараз вже нарешті я почала плювати на все, та скидувати те лайно, воно таке реально. Нарешті я це бачу та хочу жити ні для когось, на когось, а нарешті для себе.

Легко любить успешного ребенка.

В мене було таке два рази. Перший у мої чотири і тоді не було ще брата та я дивилася як вона синіє, вона отруїлася грибами як потім було відомо. І нічого не хотіла робити. Але позвала батька, йому теж було погано але не так, його рвало та він не бачив, що мати лежить. І тоді він викликав швидку. ЇЇ спасли. Потім в мої 12 в неї знайшли пухлину (запаморочення, головні болі). Пів року по лікарням і висновок лікаря мені (батько ж їй не чоловік вже був і він тоді не приїхав, а її мати не приїздила взагалі), що вона неоперабельна і поки будемо тримати як паліатив, тому що її немає куди. І вона в них просто була, у ім. Ромоданова. А потім раптом знайшовся лікар, що вирішив зробити тоді експеримент і видалив ту пухлину. А ось третій раз в в БСМП не знайшлося нікого, вже в наш час, третього. І коли я в реанімації казала ’дякую’ мабуть усі думали, що то я ошелешена звісткою. Але то було реальне ’дякую’. І досі на жаль я не можу її пробачити. А ось це дуже погано, намагаюся, але ніяк поки. Психологи ні, витягувати немає що, я все й так знаю, просто не розумію, маючи вже свою дитину, як там можна відноситися до дитини, та навіть якщо б і до чужої а тут до рідної (не будучи ні нарко, ні алко, не психічною на той час) ось не розумію і все.

А в чем это проявлялось что она вас ненавидела? Она наказывала вас?
Может видела в вас какие-то черты, которые хотела исправить, сделать вас лучше в чем-то?
Или в чем проявлялась эта ненависть?
Иногда может просто показаться, если мама может не умела выразить любовь.
Вы так категоричны. У вас свои дети есть уже?

Помогла книга Петрановской о безусловной любви к детям, фильм на реальных событиях и книга такая же «Похороните меня за плинтусом» и терапия у психолога. Пришла к ней с одним вопросом горя, а параллельно выплыли и отношения с мамой.
Мама упустила момент моего детства и моим значимым взрослым стала бабушка, она подарила мне безусловную любовь. А мама свою любовь подарила моему брату. И всю жизнь я ощущала эту разницу. И вот когда я поняла, как это все устроено, что уже ничего не вернуть, поняла как формировались мои отношения с мамой, родителями и бабушкой, мне стало легче. Это мне все объяснило. Я перестала себя корить, что не испытываю к маме теплых чувств. Вернее они есть, я ее люблю, но бабушка - мой авторитет))

Вас так много?

Прикольно - как говорил Жванецкий: много нас, на все хватит! В любой теме 99% тех, о ком она. А сами вме хорошие матери и уверены, что дети, когда вырастут, будут твёрдо знать, что вы их любите?

Ні :)
Успішністю любов не заслужиш, вона сприймається, як належне.

Я скільки себе пам´ятаю, мала бути найкраща. І я певний час плутала схвалення з батьківською любов´ю. Поки не з´явилась моя сестра, яку обожнювали без цього )

А можно было дочери вовремя послать )
И дайте угадаю, мать испортила жизнь дочери

Почему вам досматривать? Пусть сестра впрягается

Так она ваши деньги полюбила )

Так самое время припомнить обиды и отморозиться в старости )

А что она вам делала в детстве?

Я в терапии. Был период когда я была убеждена в этой нелюбви, о которой вы пишете. Со временем я поняла, что меня любят, но своей странной любовью какой-то. Потому что мама вот такая и не умеет иначе. Я приняла это все.
Но у меня не та ситуация, когда несколько детей в семье и пропасть по отношению к разным детям. То есть плюс минус мама одинаково к нам всем относилась. У нее свое видение воспитания и «любви». Когда я узнала о ее детстве, пазл сложился((

Спасибо. Нет, наверно одинаково. У меня чуть выше достаток получился.

Старая дева 32 года ?

Так при сссері якщо дівчина в 25 років ще незаміжня і немає дітей, вже рахувалось, що вона засиділась в дівках. А в коли 30 років вона йшла народжувати, то в пологових будинках таких називали ’стара первородка’.

Завжди в перших коментарях якась дура сирне..

Главное вы папу до сих пор выгораживаете и считаете святым

Вона мене народила. Все. Любила і виховувала як могла і як вміла. Напевно на прикладі своєї мами.
В мене був антиприклад і я глотку перегризу за своїх дітей

В мене претензія до батька. Мама нас обох дуже любить. А батько мене любить, і свого нового сина. А мого брата не те що не любить - імена плутає. Тому я не зможу пробачити те, що він пішов -людина має право полюбити і піти, але дозволяти свому новому партнеру знущатись над твоєю дитиною, плутати ім´я своєї дитини і забувати про нього...не зможу.

Моя мама не умеет выражать любовь и не тактильная, но мы с братом ни дня не сомневались, что нас любят.

Ви розумієите, що плюєте в травмованих, в шрамованих? Тут не вони,тут ви така мама.