Реакція старшої дитини на мою другу вагітність

Ні. Не через своє питання, а через звичку читати не те, що написано. І не гризтися, а виправляти фантазерів.

Дивне питання. Мати дитину - це рішення батьків, а не дітей

Тепер ви відповідаєте також і за автора? Феноменально.

Щоб вказати авторці на її помилку, якщо вона це робила.

Ну-ну, ВСЕ прочли не то, что вы написали! Чудеса да и только! Вон и автор к ’не так понявшим’ подтянулась
Но вы - только в белом и никак иначе!

Автор, я вам серьезно советую сейчас отпустить именно эту постановку вопроса: ты хочешь? Это уже есть, ребенок будет. Теперь максимум внимания на то, какой жизнь старшего ребенка будет после появления младшего. И максимум внимания, организации будущего совместного времени, чтоб не в ущерб никому из детей

Вы перекручиваете слова: решающим мнение ребенка быть не должно, но подготовить его и объяснить тоже необходимо - уже на этом этапе закладываются отношения между детьми

А що в нього зміниться глобально?

Я такая старшая сестра, ждала братика, чтобы играть и гулять вместе, - а тут такое) Причем, когда подрос для игр, - мне уже было неинтересно с ним, я типа ’взрослая’) своя компания. Родители же мне его навязывали, чтобы брала с собой гулять.

Тогда не ставится вопрос: ты хочешь? Я выше написала, что делать. Хочешь-не хочешь уже не работает

глобально - все

Много чего.
Меньше ресурсов будет
Внимание, финансов, места
Это даже в довольно обеспеченных семьях чувствуется.

Меня тоже цепляли прицепом часто на прогулки) но сейчас мы с сестрой самые родные люди, мне 40, ей 46- это моя лучшая подруга и поддержка. Мы с мамой не делимся многими вещами, как друг с другом

Ой ну помню эту мерзость, должна была родиться моя сестра. Эти бабки дворовые, тётки всякие, ой а хочешь ли ты братика или сестричку, кого ты хочешь братика или сестричку?. Блевота.

Це не так. Коли ми розповіли про вагітність, син дуже емоційно відреагував, декілька днів плакав і з того моменту він сам кожного дня мені говорить про те, що йому не потрібні інші діти в домі. Я лише його заспокоюю, але це вже триває досить довго і я морально не витримую цих щоденних нащо та я не хочу

Я моїх дітей різниця 8- м років.Старша дочка так хотіла, на якісь карміні гроші брязкальця купувала, шкарпеточкі маленький.Готувалася стати сестрою.Коли принесли додому братика то зрозуміла, что не буде як раніше, поки він немовля.Я як загнага коняка була пару місяців, їй меньше уваги, меньше прогулянок, різних піцерій тощо.
Тоді сказала, нащо ти його взагалі народжувала, нам так гарно втрьох була- я, ти і тато.

Ну, ему тоже сложно. Можно понять

Тоді не слід давити на дитину і показувати свої явні очікування, що вона зрадіє чи навіть полюбить сестру/брата. Сподіваюся, хоч цього не казали? Покажіть зараз, що ваше ставлення до дитини не змінилося, що ви визнаєте її право на негативні емоції.
Можливо, дитина бачила молодших сіблінгів у своїх друзів і вони їм заважали, або інші батьки навішували молодшу дитину на старшу, ну і в кінці кінців, все що діставалося раніше їй одній, тепер буде як не крути на двох, бо хоча ваша любов лишиться тою самою, але увага, час, сили і простір цілком обмежені. Дайте дитині час змиритися з невідворотним і визнайте її право не любити/не хотіти сіблінга.
Якщо дитина прямо нападає на вас, то аргументуйте: це вирішують лише тато з мамою і ми вирішили так.

Мой один из детей (14 лет) в начале сказал: «нам больше не нужны дети».
Мы сказали в 20 недель.
За следующее время он свыкся с мыслью о новом ребенке.

На 2 или 3 день после родов он сказал: «вроде это не так и плохо иметь младенца»

И вот сейчас дочери 13 дней. И он ходит каждый день-вечер и просит поносить ее на руках, посидеть с ней за компьютером и тд.
Муж прям в шутку хочет уже с него денег брать «за аттракцион» :))

Остальные дети были не против. И поэтому их мнение как бы не изменилось грубо говоря.

У нас 4 сына и вот родилась пятая - дочь.
Ни разу у детей не спрашивали надо ли нам еще рожать :))
К уходу их не привлекаем. (У старших троих маленькая разница, так что этот бред про «повесили младших на старших» у нас не работает :))

Я і не питаю його, хочеш чи не хочеш. Ми повідомили про вагітність і він висловив свою позицію, що йому ніхто не треба. І нагадує цю позицію кожного дня. Наприклад, я не хочу обійматися, бо в тебе в животі дитина, або я не хочу дивитися разом фільм, бо дитина буде поряд з нами...

Не хочу Вас накручивать, но возможно ребенок и вправду ощущает уже сейчас от Вас нехватку чего-то по отношению к себе. И понимает что с рождением второго ребенка этот пробел только усилится.
Думайте что именно Вы не додаете первому. Свое время, внимание, материальные блага какие то итд.
Я например сейчас не рожаю второго осознанно, так как понимаю что материально не потяну двоих на данный момент. Старшего не хочется ограничивать.
Как-то так...

Всё будет зависеть только от Вас..разница у моих детей 10 лет. Старший сын не хотел никого, ни брата, ни сестру, сразу сказали, что мы хотим и тема была закрыта. Когда дочь родилась, сын воспринял это с настороженностью, но я старалась уделять ему максимум внимания, чтоб его жизнь не сильно поменялась, так же помогала с уроками, готовила его любимые блюда, проводила время с ним..когда что-то покупалось для малышки, погремушка или одежда, обязательно покупала и сыну, даже если необходимости не было в покупке..помню, когда начала кормить с бутылочки, сын спросил можно ли и ему, дали и ему бутылочку с молоком, он два дня агукал и пил с этой бутылки))) когда дочке был год, он сказал, что рад, что у него есть сестра, что он мой любимый сыночек, а она любимая доченька... младшая в детстве часто копировала старшего, играла с ним в его компьютерные игры, увлеклась аниме, он ей помогал с учёбой, защищал.. сейчас детям 26 и 16 лет, очень близки, прекрасные отношения, старший уже живёт отдельно с девушкой, но они часто встречаются, созваниваются..

Может и не хотят . Но решать в любом случае не им .

а треба було?

Ну дайте ему возможность не хотеть. Ок, не хочешь, иди играй в свою комнату, не обнимайся. Поищите психолога и возьмите консультацию, если совсем беспокойно вам.

Знаю одну семью, когда ютились в маленькой однушке, был старший ребенок, осознанно решили родить ещё одного. Планов на расширение жилищных условий не было. И для старшего понятное дело начался ад. Мама, папа и двое детей в одной комнате.
Поэтому старший ребенок и не хотел ’братика или сестричку’. Они так прожили около 10 лет. Потом старший поступил, съехал. Но это то ещё удовольствие. Я понимаю этого ребенка....

Поясніть, будь ласка. В мене старший до 17 години на заняттях, забирає та возить його на додаткові заняття батько, тобто улюблений спорт та кружки в нього ніхто відміняти не буде, своя кімната, фінансово ми забезпечені, щотижневі відпочинки родиною відміняти також не плануємо, перекладати на нього відповідальність також, зміниться лише той факт, що в будинку буде ще одна дитина. Крім того,до цієї вагітності я працювала дуже багато, наразі я вдома і можу проводити час з дітьми

Ну придется ему смириться. Если не социопат человек, то за что вам переживать? Не хочет, любить не обязан, натужно радоваться тоже.
То просто в беременность эмоциональность у вас повышеная.

Все :) дивно, що ви не розумієте.
Він вимушений буде чути звуки малюка цілодобово, простір буде зайнятий речима малюка, ви будете обмежені в переміщеннях, а відповідно і він, якщо мова про спільно проведений час. Коли у малого будуть проблеми чи він терміново вимагатиме догляду, старший вимушений буде чекати своєї черги на ваш час і увагу. Навіть якщо ви максимально будете старатися пом´якшити ці всі зміни, вони все одно будуть. Підгузок сам себе не поміняє.

І ще я хочу вас попередити про один такий момент: всі зміни вимог до старшої дитини згідно віку ним теж будуть сприйматися як не такі, які пов´язані з його віком, а з тим, що малий з´явився. Тому перші півроку-рік не вводьте нових побутових обов´язків для сина.

Народжують не братика чи сестричку,а для себе батьки,а от виховання і характер залежать від сімʼї і від генів.Безумовна любов тільки батьківська і то не у всіх.Терпіння вам.