з чим вимушені зіштовхуватися матері, які доєдналися до ВСУ

Материнство під час війни – це подвиг, який часто залишається непоміченим. Тисячі жінок служать на фронті і водночас виховують дітей, проте їхній вибір часто стає приводом для осуду та болючих слів.

У соцмережах матері, які воюють, часто читають на своїй сторінці та у повідомленнях коментарі на кшталт: «Ти кинула дитину», «Яка ти мама, якщо не виховуєш дитину», «Ти що, не можеш перевестись служити поруч з сім’єю?» тощо. Жінки-військові, які діляться своїми історіями, часто отримують у відповідь не підтримку, а хвилю ненависті. Їм пишуть прокльони, звинувачують у «зраді материнства» й знецінюють їхню службу.

Через досвід постійного осуду військовослужбовиці нерідко уникають розповідати про свій статус у школах чи садочках. Вони намагаються таким чином захистити і себе, і дітей від додаткового болю.

Те, що чоловікам зараховують у героїзм, для жінок перетворюється на докір. Вони не лише служать, а й змушені виправдовувати право залишатися мамою. Водночас суспільство наче не помічає, що поруч із дитиною є близькі, які її підтримують.

Крім того, від цього булінгу страждають і діти, коли вчителі чи батьки інших дітей дозволяють собі репліки: «Мама десь там, їй не до тебе». А однолітки після цього ставлять болючі питання на кшталт: «Тебе покинула мама?». Такі слова множать тривогу, породжують паніку й посилюють відчуття самотності.

Через тиск однокласників і дорослих діти можуть замикатися в собі, уникати контактів, не запрошувати друзів додому. Це позбавляє їх нормального дитячого досвіду. Дитина може думати: «Через мене мама пішла на війну», або «Моя мама якась не така». Це дуже руйнівно для самооцінки.

Діти переживають подвійну втрату, бо спершу – фізичне розставання з мамою через службу. Потім – емоційна відчуженість через слова й поведінку оточення. У дитини може складатися відчуття, що вона взагалі лишилася без мами, навіть якщо та постійно на зв’язку.

Материнство під час війни — це випробування, яке не має ставати ще складнішим через засудження і приниження з боку суспільства. Ці жінки вже зробили неймовірно складний вибір, пішовши служити, і замість додаткового осуду вони мають отримувати повагу та підтримку, а їхні діти заслуговують відчувати гордість, а не сором.