Чоловік мені не підіграє. А повинен жеж?

В побутових ситуаціях він зажди на стороні "правди", хоча його про це ніхто не питав.

Ну ось наприклад. Тиждень тому приходила сусідка, принесла запакований кекс. Ми його не з´їли, лежить на поличці, м´який, нормальний. Вчора були гості, моя подруга з чоловіком. Дістаю той кекс, кажу "а це нам до чаю". І тут мій видає: "ага, тиждень тому не з´їли, то зараз може згодиться". Ну от хто тебе питав, а?

Чи ось ще. Жила в нас собачка (зараз у батьків живе). Забрала я її з притулку, така типу болоночки. Відмила, гарненька, схожа на мальтіпу. Приїжджає знайома, бачить собачку. "Ой, а це мальтіпу, по-багатому?". Я ржу, ну так, мальтіпу. А що, не бачиш? Вилазить з гаража чоловік: "Ага, таке це в тебе мальтіпу як я герцог. Дворняга це звичайна, ще й дурна як пробка"
Ну блін, так. Собачка не дуже розумна та звичайно вона ніяка не мальтіпу. Але ну хто, хто тебе питав?

І все життя так. Чому не можна вести командну гру? Я завжди підіграю, якщо він щось комусь про нас розповідає.