Чоловік образив сильно: як мені вчинити?

Дівчат, ну дурна ситуація.
Спільна справа. Він режисер рекламних відео для фінансового сектора. Я виконавчий продюсер зйомок, на мені всі організаційні процеси, договори, бухгалтерія.
У нього тільки робота.
У мене - робота, всі підготовчі процеси до зйомок, погодження, це зайнятість зранку до вечора постійно. На мені дитина, квартира, всі питання менеджменту родини якщо можна так сказати.
Дитина ще на нічному ГВ, сон рваний, я втомлена, він з дитиною взагалі не допомагає.
Живемо в його квартирі.
Після напряжних робочих періодів він має можливість виспатись, відновитись, я ні.
Бюджет спільний - все зароблене складаємо разом докупи, звісно що мого окремого бюджету нема.
Він з родини де батьки хамили один одному і могли навіть битися. Я не приймаю за норму ор, крик, для нього це ок.
Багато разів просила не допускати цього, вирішувати питання цивілізовано.
Дитина все це бачить.
Сьогодні поїхали на робочу зустріч, він з абсолютної єрвнди роздув скандал, почав орати «та мені пох що ти думаєш», «не пизди», «заєб..». Це при цьому, що вчора тільки розповідав, яка в сімʼї підтримка і як багато я для нього роблю і як йому добре від цього.
Я тричі попросила так зі мною не говорити.
Він продовжив ще гірше.
Я сказала: «Знаєш що, завели собі худобу, щоб так розмовляти. Зі мною так не треба. Я не хочу, щоб син ріс і бачив, що з жінкою так можна».
Він почав орати: «То і вали до себе».

Мені ком в горлі став. Попросила зупинити машину, він з психами це зробив. Вийшла і пішла собі. Випила кави, витерла сльози і так мерзенно мені.
Виходить, у нього є розуміння «до себе», бо в його хаті я ніхто. Але гроші, зароблені моїм трудом в тому числі ніколи не враховувались як мій бюджет, інакше б давно купила більшу і кращу квартиру, виконуючи цю ж роботу не з чоловіком. Тут все було «в сімʼю». І виявляється, я ніхто і мого нічого нема.
Я не знаю, як вчинити. Терпіти таке ставлення я не хочу. Що бачитиме син?(
Демонстративно піти до себе?
Але я ж не одна, у нас син, купі речей, іграшки, ліжечко. Все в нашій квартирі.
Знаючи його, він дутиметься собі демонстративно далі, я сидітиму без потрібних речей і це по дитячому просто.
Прийти і жити ніби нічого не сталось - я себе не поважатиму і дам йому розуміння, що зі мною так можна.
Є думка прийти додому, і ввечері коли повернеться його попередити, що зʼїду через 5-7 днів, стільки мені треба, щоб переїхати з дитиною і поступово комфортно облаштувати свою одрушку.
Як би вчинили ви?
Гидотно на душі нема сил