Я зламалась як мама... не знаю як донести синові, що лінь його згубить

Це мабуть фініш. СИН.
не балуваний і ніколи таким не був. трохи пам’ятає часи, коли жили дуже бідно. Потім я розлучилась, син зі мною росте (тато участь приймає, намагаємось вдвох виховувати за одними правилами) стали жити краще, дозволяли собі подорожі, цікаві для сина гуртки (ніколи не ламала в цьому плані). З школою сам справлявся. але завжди вчителі казали, що потенціал великий, але ЛІНЬ...
я намагаюсь донести, розмовляємо.
не прошу гарних оцінок, прошу знання, старання. розумію, що шкільна програма здебільшого не згодиться в житті, але школа навчає дисциплінованості і тд.
ходить на програмування - сам захотів і вже 3 роки займається без пропусків практично.
попросив репетитора, хоче математику підтягнути.
ну ок, працюємо і над цим.
але знову отримую скарги і прохання від вчителів, від репетитора поговорити з сином...лінь...знає -уміє і не хоче...
я морально зламалась, як мама. я не можу впоратися з дитиною.
не знаю що робити, дайте пораду.
є думка, щоб пожив з татом, в нього школа біля дому, достатньо непогана. всі умови вдома також є.
відчуваю якусь провину, що не маю методу впливу, не можу домовитись, як якась нікчема (
йому 14, що виросте з нього... страшно подумати(