Обʼємна ситуація з життя. Прохання дочитати. Хто не осилить — не засуджую

Привіт! Мені 27 років, і я хочу розповісти вам свою життєву ситуацію: як можна за короткий час втратити і хлопця, і подругу причому одночасно і як знайти в собі сили «переступити» через це й жити далі.

Все почалось у 2018 році (7 років тому), коли мені було 20. Саме тоді я почала стосунки зі своїм хлопцем, йому теж було 20. Ми були разом достатньо довгий час, почали жити разом у новорічну ніч з 2021 на 2022 рік і він зробив мені пропозицію. Хотіли влітку зіграти весілля, але настало 24 лютого, і всі плани пішли шкереберть. Ми тривалий час були в Україні, але згодом мені запропонували пройти стажування за кордоном (під час війни). Я сама музикантка за фахом. Мені мої колишні викладачі, з якими я підтримувала зв’язок, зробили таку пропозицію. Я досить довгий час вагалась, але навіть мій хлопець підтримав цю ідею й навпаки агітував, щоб я не втрачала цю можливість. У травні 2022 року я поїхала, і це мало тривати близько року: я була впевнена, що на початку 2023 року повернусь і ми зіграємо весілля з ним. Ми підтримували стосунки по відеозв’язку, але з кожним разом таких «стосунків на відстані» я відчувала, що ми віддаляємось…Пройшов майже рік, настав 2023-й, і мені подовжили стажування ще на певний час, тобто я мала повертатись не на початку 2023 року, а наприкінці. Я розуміла, що це ще сильніше вплине на наші стосунки, але він сказав, що все розуміє і «буде чекати мене скільки потрібно».В мене ще була подруга, вона на рік молодше, ми з нею були разом ще зі шкільних років. Вона залишилась в Україні, але декілька разів приїжджала до мене. Я через неї передавала своєму хлопцю певні сувеніри та подарунки. Це було приблизно на початку 2023 року.Вона двічі була у мене протягом 6 місяців. І саме з цього починається історія, яку я хотіла б вам розповісти. Саме у цей час, згідно з моїми даними, між ними починається роман та любовні стосунки. Звісно, я про це нічого не знала, і вони шифрувались, але вперше мені про це розповіла моя мама, десь влітку 2023 року. Вона добре знала і мого хлопця, і мою подругу, і сказала, що бачила їх разом десь у торгівельному центрі. Причому за її словами, їм разом було дуже комфортно та весело. Я не надала цьому серйозної уваги, бо дуже добре знала і його, і її, але через певний час мама знову сказала, що бачила, як вона виходила з його під’їзду, а час був уже дуже пізній… Коли я згодом спілкувалась з ними, вони підтвердили, що підтримують зв’язок, але лише «як друзі»: вона до нього ходила, щоб попросити, як хлопця, про допомогу, де потрібна була чоловіча сила. Мене це трохи смутило, але я не стала показувати це… І лише ще через пів року, коли я знову була вимушена залишитись за кордоном на невизначений час, ми під час розмови з моїм хлопцем вирішили поставити наші стосунки на паузу. Ми прийшли до висновку, що підтримувати стосунки такий тривалий час на відстані неможливо, і потрібно взяти паузу, а коли я повернусь — спробувати відновити їх. Це був уже початок 2024 року. І вони вже почали зустрічатись між собою, але попри це жоден з них не казав мені про це. Ми спілкувались з ними, ділились новинами, сміялись, і вони вели себе так, ніби нічого не трапилось. Вже потім моя мама сказала мені, що в них тут все серйозно, що вона стабільно раз на тиждень бачить їх разом, як вони ходять одне до одного, І вже тоді, коли я в розмові з ними привела ці аргументи, вони не стали заперечувати очевидне і визнали, що почали стосунки між собою, і вони тривають уже не один місяць. Просили вибачення і попросили зрозуміти це… Коли я задала кожному з них питання «а чи не соромно тобі?», кожен почав бурмотіти щось незрозуміле, але я так розумію, що жодних докорів совісті вони не відчували. Я перестала спілкуватись з кожним з них і тривалий час навіть не заходила на їх сторінки у соцмережах, але коли зайшла, побачила, що через рік він зробив їй пропозицію, а вже коли у 2025 році я повернулась до України, вона мені якось написала в особисті повідомлення: «Не тримай на нас зла, життя продовжується, давай рухатись далі і підтримувати зв’язок, я тебе дуже люблю, знаю, що ти в Україні. Чекаю тебе на нашому весіллі, якщо буде бажання прийти»… Але сили прийти туди в мене не знайшлось, бачила лише їх фото з весілля. Подруга вже була вагітною у той час, причому на таких термінах, що навіть весільне плаття не могло це приховати, а наприкінці жовтня вона народила дівчинку, яку за іронією долі, або з метою ще більше поглумитись наді мною, назвали так само, як і мене…
Ось така ситуація, хлопці та дівчата, все дуже важко. Як в один момент залишитись без двох найближчих мені людей, як здавалось… Ви не розумієте, як мені психологічно було важко, як мені прийняти цю ситуацію? Як би вчинили ви? Чи продовжувати спілкування? І як після цього мені заводити подруг чи хлопців, маючи такий негативний досвід з минулого?