Порадьте вірш, щоб читали дуетом дівчинка і хлопчик 12 років

Гумореска «Кухлик» Павла Глазового — це ідеальний вибір для дуету. Вона коротка, гостра і дуже влучна. Для виконання вдвох найкраще розділити ролі на Покупця (щирий українець) та Продавця (який «не понімає»).
Ось адаптований сценарій для вашого виступу:
Сценарій: «Кухлик»
(На сцені імпровізований прилавок. Продавець нудьгує, поправляючи товар. Заходить Покупець, оглядає вітрину.)
Покупець: (ввічливо, з усмішкою)
— Добрий день! Ану покажіть отой кухлик, що в кутку на полиці.
Продавець: (зверхньо, не дивлячись на покупця)
— Что? Какой куклік? Нє понімаю. Говорітє внятнєє, пажалуйста.
Покупець: (терпляче, показує пальцем)
— Та ось же він, біля чайника. Кухлик такий гарний, із квітами.
Продавець: (дратується, знизує плечима)
— Да какой ето «кухлік»? Ето ж кружка! У нас всє називают «кружка». Нє морочьтє мнє голову своімі словамі!
Покупець: (спокійно, але з хитринкою в очах)
— Е ні, шановна... Кружка — то у вас, а у нас, в Україні, це завжди був — кухлик. Мова ж у нас така багата, милозвучна...
Продавець: (перериває, махає рукою)
— Ой, да ладно вам! Какая разніца? Главное, чтоби вещь била полезная. Ну, будете брать свою «кружку» чи нє?
Покупець: (бере кухлик у руки, роздивляється і зітхає)
— Взяти то я візьму... Але знаєте, що я вам скажу?
У мене сусід теж отак казав: «Какая разніца?». А потім купив черевики замість туфель, бо назви переплутав, і тепер кульгає!
Продавець: (здивовано)
— Да ну? І що, прямо-таки кульгає?
Покупець: (піднімає кухлик вгору, як трофей)
— Та ні, то я жартую. Але запам’ятайте: якщо людина в Україні живе, а кухлика від кружки відрізнити не може — то в неї не з мовою проблеми, а з пам’яттю!
Продавець: (розгублено мовчить, поки Покупець дістає гаманець)
Покупець: (на прощання)
— Дякую за кухлик! Вчіть мову, бо наступного разу прийду за «філіжанкою» — то взагалі з глузду з’їдете!
(Покупець виходить, Продавець чухає потилицю і замислюється.)
Поради для акторів:
Продавець: має грати з легким акцентом або специфічною інтонацією «міської пані», яка вважає українські слова «селянськими». Це підсилить комічний ефект.
Покупець: повинен бути спокійним, впевненим і трішки іронічним. Його сила — у гідності та гуморі.
Реквізит: обов´язково знайдіть гарну чашку (кухлик) — це додасть балів вашій акторській грі.

Стрекоза и муравей

Ця гумореска Павла Глазового ідеально підходить для дуету Батька та Сина. Вона висміює «псевдоінтелігентність» та суржик, коли люди хочуть здаватися культурними, але забувають рідну мову.
Ось розподіл ролей для вашої вистави:
Сценарій: «Інтелігентна розмова»
(На сцені стіл. Син сидить, розвалившись, і щось жує. Входить Батько, поправляючи краватку, з дуже поважним виглядом.)
Батько: (суворо, але «культурно»)
— Послухай, сину! Ти вже виріс, став солідним чоловіком.
Потрібно ж і мову мати відповідну, шляхетну!
Годі вже по-простому балакати, як у селі. Давай перейдемо на інтелігентну мову!
Син: (здивовано випльовує насіння)
— Та я ж, тату, наче нормально балакаю... Що не так?
Батько: (повчально піднімає палець)
— От знову ти! «Нормально», «балакаю»... Це ж простонародно!
Треба казати вишукано. Наприклад, не «їсти хочу», а «іспитаваю потрєбность у піщєблоках». Розумієш різницю?
Син: (чеше потилицю)
— Ну, попробуємо... А як тоді сказати: «Тату, дайте грошей на кіно»?
Батько: (закочує очі від задоволення)
— О! Треба казати так: «Папаша! Прошу вас виділити певну суму асигнованій на культурно-масове міроприємство в іллюзіоні». Відчуваєш, як звучить? Солідно!
Син: (намагається повторити, кумедно кривляючись)
— Папаша... виділіть асигнованій... на міроприємство в іллюзіоні... Ого! А як сказати, що мати кличе вечеряти, бо борщ охолоне?
Батько: (серйозно)
— Е ні, сину. Треба так: «Мамаша сігналізірує, що процес приготування першого блюда завершено, і просить вас прибути до місця діслокації ложок, поки температура продукту не впала нижче норми».
Син: (сміється)
— Та доки я це вимовлю, то борщ не те що охолоне, він мохом обросте!
Батько: (обурено)
— Зате це культура! Це цивілізація! От іди зараз до матері і скажи інтелігентно, що ми йдемо.
Син: (встає, виправляє сорочку, підходить до краю сцени і гукає «в куліси»)
— Мамаша! Папаша закончіл лекцію про іллюзіони і сігналізірує, що ми готові к дегустації піщєблоків у зоні діслокації борщу!
Батько: (задоволено плескає сина по плечу)
— О! Молодчина! Одразу видно — інтелігентна сім´я! Ходімо вже, бо «температура продукту» реально падає!
(Обоє поважно, задерши носи, виходять зі сцени)
Поради для акторів:
Батько: має розмовляти дуже повільно, розтягуючи слова, наче він великий професор.
Син: спочатку має виглядати незграбно, але потім «входить в азарт» і починає копіювати манери батька ще смішніше.
Комічний ефект: створюється саме завдяки контрасту між складними словами та простою побутовою ситуацією (борщ, гроші на кіно).

Мені подобається ’Мамо, іде вже зима’ Леся Українка, але він про зиму
’Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема…
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?’ –
В неньки спитала дитина.

’Ні, не кожна, – одказує мати, –
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати, –
Ще зосталась пташина маленька’.

’Чом же вона не втіка?
Нащо морозу чека?’

’Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної.
Жде, що знову прилине весна’.

’Мамо, ті сиві пташки
Сміливі, певно, ще й дуже,
Чи то безпечні такі, –
Чуєш, цвірінькають так,
Мов їм про зиму байдуже!
Бач – розспівалися як !’

’Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де під снігом поживку шукати’.

’Нащо ж співає? Чудна!
Краще шукала б зерна!’

’Спів пташині потіха одна, –
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде, що знову прилине весна’.

Моя суб´єктивна думка: сумнівна затея в такому віці....