Телепузик• Изменено 1 час назад
Почему многим людям важно верить в Бога и в рай?
Разве не абсурдно то что некоторые веры построены на страданиях, что нам нужно поклоняться, быть не собой а выполнять то что сказано, быть такими как велено, послушными если хочется жить вечно после смерти, без свободы выбора если хочется жить после, это же чистое рабство и мазохизм, надеяться на Бога, а не действовать и надеяться на себя, грешны хотя никогда не были ни в чём повинны изначально и т.д. А у вас какое мнение насчёт веры?
1
23
1
Неоднозначне. Ніби вірю, але так з деяким скептицизмом.
Але моя близька людина помирала від раку мозку. Вона і в Бога стала вірити сильніще, і в те, що далі не кінець. Не могла сприйняти, що там скоріше за всього нічого нема.
Але моя близька людина помирала від раку мозку. Вона і в Бога стала вірити сильніще, і в те, що далі не кінець. Не могла сприйняти, що там скоріше за всього нічого нема.
Согласна с тем, что если б бога не была, его нужно было придумать.
Людям просто нужно во что-то верить, на кого-то надеяться, ждать от кого то чуда. Это, в моем понимании, вариант психотерапии и эмоциональной поддержки.
Людям просто нужно во что-то верить, на кого-то надеяться, ждать от кого то чуда. Это, в моем понимании, вариант психотерапии и эмоциональной поддержки.
Мне нет дела до того какую жизнь и веру выбрали себе люди, я живу своим умом, а не навязанным из вне.
Это просто перекладывание ответственности. Ничто иное. На Бога, на родителей, на мужа, на власти и т.д. Инфантилизм, короче.
Я когда-то одному священнику так и сказала на вопрос ’А во что Вы верите?’ - ’Мы верим в себя’
Я когда-то одному священнику так и сказала на вопрос ’А во что Вы верите?’ - ’Мы верим в себя’
1
До моменту коли ви не володієте ситуацією, нічого не вирішуєте, перед лицем смерті або смертельної хвороби, всі невіруючі починають молитись.
1
Для мене релігія і віра в Бога дещо різні речі. Не релігійний фанатик але вірю, що вищий розум, який створив цей всесвіт таки існує.
Так і є.
Я з таких.
Перший раз звернулась до Бога, коли мама попала в страшенну аварію. Відкрита ЧМТ, перелом всіх кінцівок, ребер, і ще купа травм. Всі лікарі говорили що доба максимум. Мені тоді було 16 років. Я з нею була в лікарні і не знаючи що робити читала Отче Наш, єдине що знала. Постійно, майже цілодобово.
Мама вижила, ще й не лишилась інвалідом.
Потім коли моя дитина попала в онко - я вже більш свідомо читала молитви, акафісти. Те що мені було ближче.
Всі мами у відділенні стали звертатись до Бога. Бо це була єдина надія.
Я з таких.
Перший раз звернулась до Бога, коли мама попала в страшенну аварію. Відкрита ЧМТ, перелом всіх кінцівок, ребер, і ще купа травм. Всі лікарі говорили що доба максимум. Мені тоді було 16 років. Я з нею була в лікарні і не знаючи що робити читала Отче Наш, єдине що знала. Постійно, майже цілодобово.
Мама вижила, ще й не лишилась інвалідом.
Потім коли моя дитина попала в онко - я вже більш свідомо читала молитви, акафісти. Те що мені було ближче.
Всі мами у відділенні стали звертатись до Бога. Бо це була єдина надія.
1
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Похожие темы:
Комментарии к ответу