Вам вистачало любові батьків?

Дівчатка, пишу не для того, щоб критикувати батьків, а просто поділитись своїми відчуттями. Я народилась у дуже бідній сім´ї. З дитинства ніхто ніколи мене не хвалив, не робив ніяких компліментів, навпаки батьки мене постійно критикували, порівнювали з іншими, з молодшим братом, завжди казали, що він гарніше та розумніший за мене. Я ніколи не чула від батьків, що мене вони люблять, ніколи мене не обіймали, не цілували. Мама завжди піднімала на мене руку, могла просто ні за що вдарити по обличчі, бо в неї не було настрою (вона так злість на мені зганяла). Тато був занятий своєю роботою, а потім взагалі завів коханку і ніколи не цікавився моїм життям. Я ще в школі фізично підробляли, щоб мати якісь кошти на одяг та канцелярію. Я вступ ла жо вузу лише тому, що пройшла на бюджет, але опинилась в чужому місті без моральної та фінансової підтримки. З 18 років я звикла, що розраховувати треба лише на себе і просто ніколи не могла розслабитись, відчути якусь підтримку, опору. Через таке життя я дуже критично до себе ставлюсь, постійно шукаю в собі недоліки, порівнюю себе з іншими (хоча і знаю, що немає сенсу). Звикла до того, що любов треба заслужити, що просто так нічого не буває. Можливо хтось із Вас теж був у схожій ситуації, цікаво як вдалась позбутись такого критичного ставлення до себе?