втрачаю дитину

Ніколи не думала, що мені доведеться просити допомоги, але самостійно впоратися не можу. Доньці майже 11 років. Дитина стала некерованою. Стисло опишу ситуацію. Мої прохання дзвонити, коли закінчуються уроки, дочка ігнорує. Вона сама йде додому і я хвилююся за неї. Вона може кілька годин десь гратися, не відповідати на дзвінки. Коли приходить додому, то розкидає свої речі, уроки не робить. Бреше, що не знайшла у школі вчителя, який додатково з нею займається, а вчитель потім каже, що дитина просто до нього не приходить. Дитина бреше постійно про те, що уроки вже зробила, що одяг в порядку, що поїла і т.д. Щовечора картина одна й та сама: брудне взуття валяється, одяг навіть на підлозі може лежати, уроки зроблені тяп-ляп. Коли я починаю розмовляти, каже мені "вибач", а на наступний день те саме. Я карала за це по-різному, забороняючи дивитися мультфільми, позбавляла кишенькових грошей і т.д. ВСЕ БЕЗРЕЗУЛЬТАТНО. Кожного ранку спокійно прошу, пояснюю, що хвилююся за неї, але марно. Я виховую доньку практично сама (чоловік перебуває вже третій рік за кордоном). Я завжди намагалася бути не лише люблючою мамою, а й другом. Розумію, що моя провина в такій ситуації, але в чому? Пішли б до психолога, але в нас маленьке містечко і гарного спеціаліста немає. Буду їхати до сестри в Київ через тиждень з дитиною, може, порадите психолога. Дякую всім за відповіді