3 клас Малий Тарас Чумакує продовження

Продовження оповідання "Малий Тарас Чумакує" Антін Лотоцький . Літературне читання 3 клас (стр. 133 завдання: Знайди і прочитай продовження оповідання)

- Тату, а чи тут є козацькі могили? - спитався нараз.
- Є, є побачиш не одну.
- А це що отам, наче гайок? - питається Тарас і показує рукою.
- Це Дев´ята рота?
- Це, сину, воєнні поселенці. Тих солдатів, що вже не здатні до воєнної служби, поселяють тут на господарствах і так, як при війську, ділять їх на роти.
- А чи ті солдати наші люди, українці? - допитувався дальше цікавий Тарас.
- Може, є й наші, але більше то москалі, німці, якісь румуни, греки. Забирають землю, що від віків була наша, що за неї наші запорожці проливали кров від давніх часів.
Їдуть далі. Степ і степ. Вечоріє. Батько каже:
- Тут у Дідовій балці заночуємо.
- А чому вона, ця балка, зветься Дідова - спитався Тарас.
- Давно, давно, ще, мабуть, за гетьма Хмельницького, був на Січі славний козак, Гаврись Нечіпайло звався. Був він лицар над лицарі та ще й характерник. Характерник, то був такий козак, що його куля не чіпалася. І ось той козак Нечіпайло їхав сам один туди понад балку. Їде та й співає собі. Аж тут з балки гульк! - татари, може, яких дванадцять, та - до нього. Але приступи до такого козарлюги! Як добув шаблюку з дорогою золотою ручкою, що її здобув у бою з якимсь турецьким башею! А шаблюка гостра як бритва. Тільки махне нею, а вже татарин без голови додолу валиться, тільки вдарить нею, а вже татарська рука паде як гілка відтята від деревени. Так він уже з десять татар побив, а два останні просяться: "Не вбивай нас, ми тобі до смерті вірно служитимемо!". От він їх пощадив та й їде з ними в балку. А в балці до тридцяти татарських коней, а на них усякого добра наладовано, що татари награбували на Україні, а до двох коней прив´язані хлопчик і дівчинка. Хлопчик коло шести років, а дівчинка, може, восьмилітня. Порозв´язував їх козак та й питає:
- А хто ви будете, діти?
Дівчинка відповіла:
- Я - Маруся, а то мій братчик Павлусь. Тато померли тому чотири роки, - відповіла дівчинка, - а маму вбили татари тепер.
І як це сказала та й у плач, а за нею і малий Павлусь розридався.
- Не плачте, діти, не плачте, - заспокоює їх козак, а в самого сльози до очей тиснуться.
Аж потім дівчинка ще доповіла:
- Ми з Вільшаної.
- Боже! - аж скрикнув козак, - Таж то й я відтіля. А знали ви родину Зозуль?
- То наш тато Онисим Зозуля, - відповіла дівчинка.
- Та то ж мій рідний брат, а ви мої братанки, - сказав на це козак. - Ну, діти, тепер я вже вас не одпущу. Мені вподобалась ця балка. Тут побудую зимовик і тут житимемо разом.
І зараз велів татарам будувати зимовик.
Незабаром станула в балці гарна загорода. І там зажив козак з дітьми. А два татари служили в них. Вони незабаром і похрестилися.
Павлусь і Маруся зростали там, а козак Нечіпайло виховував їх. Як Павлусь виріс, то пішов на Січ, а Маруся вийшла заміж за козака, який жив у зимовику та господарив разом із Нечіпайлом. До хутора часто навідувалися проїжджі козаки й чумаки. Козаки називали Нечіпайла дідом, бо вже постарівся, а балку - Дідовою балкою. От ця назва й досі залишилася, - закінчив батько.
Тарас слухав уважно батькового оповідання й розпитував ще про всячину. По дорозі бачив не одну козацьку могилу й дуже радів цьому.
Спомин про те чумакування лишився Тарасові в пам´яті як наймиліші хвилини з дитячих років.

* Б а ш а - у Туреччині найбільший вельможа. З и м о в и к - зимівник.