Просто цікава ваша думка чи справді є моя вина я її не відчуваю

Ми поїхали з подругою в Буковель на моє день народження. Вона дуже хотіла спробувати кататися на лижах, а я не хотіла так сильно, бо я каталася на лижах в дитинстві, і ще це коштує купу грошей. Але я погодилася, щоб її підтримати. І тут вона за день каже: «Сноуборд!», а я кажу: «Так ти ж лижі хотіла?» А вона: «Ні, це я мала на увазі сноуборд, мені так легше казати». Я на сноуборді не каталася, і ми вирішили взяти інструктора, а це теж не дешево, і я хотіла їй пояснити, що це ще й не так просто. І я не розраховувала на такі суми. І вона сказала, що сама заплатить за інструктора — це подарунок на мій день народження. Я погодилася, тому що хотіла її підтримати. Прийшов день Х. Ми з тренером навчаємось на маленькій гірці спочатку, і у подруги не виходить. Вона падає і просить допомоги у тренера. А він каже: «Давай сама пробуй вставати, я не буду вас піднімати на схилі, коли ви будете падати». А щоб ви розуміли, падати за навчання разів 30 — це взагалі норма. Я їй ніяк допомогти не могла, бо я на борді сама. Тут тренер нас зібрав і каже: «Я вам не швидка допомога, не психолог, я просто інструктор. Це екстремальний вид спорту, і якщо він вам не підходить за характером, то не потрібно сюди лізти». Ці слова образили мою подругу, те, що він не допомагав їй вставати, і в неї не виходило. Прийшов час піднятися на схил, і вона сказала, що в неї болить спина, що вона не буде далі кататися. Я поїхала і спускалась на борді без неї, і в мене все вийшло. Ну, я подумала, що, блін, вона ж оплатила це заняття, я могла б також з нею не спускатися, але оренда обладнання — це все я сама брала, і вже потрібно хоча б спробувати. Вона сказала: «Хочеш — катайся, я піду в готель». Я спитала, чи не буде вона ображатися, вона просто вже була ображена, по ній було видно. Я залишилась, а що робити? Коли я повернулась в готель, вона вже зі мною не розмовляла. Потім, вроді, трохи її попустило, ми пішли поїли, повернулися в готель, і вона пішла в душ. Через 10 хвилин я чую, як вона просто ридає. Я питаю, що сталося, вона каже: «Відчипися». Як виявилось, поки вона збиралася в душ, я виклала фото в Instagram, де ми разом в масках та з бордами. І вона мені написала: «Видали це фото, я тут страшна, і я ображена». Але там навіть її обличчя не видно. Я не одразу помітила це смс, а лише через 10 хвилин, як вона ридала в душі, бо в мене вимкнено повідомлення з Instagram після 10. Я взагалі не розуміла, що відбувається і чого вона плаче. Я написала, що це через фото, і вона відповіла: «Так». Вона плакала аж до істерики. Я написала: «Вибач, я видалила, я не знала, що це може так тебе образити». Але вона нічого не відповіла. І я сказала: «Чому ти просто не сказала?» Потім я вирішила вийти на вулицю, бо мені вже було зле від її ридань, вона все ще була в туалеті. Я вже боялася їй щось говорити. Коли повернулась, вона вже спала. Я не спала всю ніч, так хвилювалась, наче я зробила щось дуже жахливе, що вона так страждала через мене. Вранці я спитала: «Ми будемо розмовляти чи ні?» І тут вона каже: «Так подруги не вчиняють. Я поговорила і запитала у всіх своїх друзів, і вони сказали, що ти не права, що так вчинила». І так поступила зі мною. Я була шокована, я сиділа під дверима, чому вона не сказала, просто видали, мені не подобається, не вийшла і не поговорила зі мною, а сиділа пів години ридала і обговорювала це з іншими. Я сказала, що це ненормальна реакція, їй дійсно потрібен психолог (це я вже навмисно сказала, бо вона мені до цього говорила, що хоче піти до психолога, але то болт із-за хлопця). Знаю, могла б я й промовчати, але мене це дістало, що вона маніпулює відчуттям моєї провини, немов я зробила щось дуже погане. Та й ще розповідала, яка я погана подруга іншим, замість того, щоб вийти і поговорити. І вона сказала, що ми більше не будемо спілкуватись. На цьому все, я її заблокувала, бо не хочу, щоб мене обговорювали її друзі в Instagram, які на мене підписані і слідкують за мною.