Ненька наша• 13 января 2020
Я очень устала от своей матери
Мне 31, живу с матерью, у которой тревожное расстройство. Уже несколько лет она боиться оставаться надолго одна дома, последний год я даже работаю пол дня, т.к до этого через день моего утро начиналось с ее нытья "не ходи сегодня на работу, мне плохо" и тд, а каждый вечер я сбивала ей давление, которое повышалось из-за ее тревоги. Соответственно, я не могу никуда поехать на пару дней даже, не могу в выходной куда-то сходить, да даже было пару раз такое, что шла в аптеку за лекарствами для нее, а она ныла, чтоб я побыстрее возвращалась. У психиатра были, препараты принимала несколько месяцев, но эффекта почти нет. А я тем временем уже дошла до ручки, я проживаю ее жизнь и конца края этому нет. До последнего не хотелось выносить эту историю в интернет, но здесь мне часто давали хорошие, полезные советы, может сейчас кто-то посоветует выход. Или просто поговорите со мной, тяжело(
Ранее предлагала ей сиделку, она говорит, что ей будет некомфортно, т.к когда-то приходила ее подруга сидеть с ней, мать говорит, что тревога и страх у нее все равно были(
Ранее предлагала ей сиделку, она говорит, что ей будет некомфортно, т.к когда-то приходила ее подруга сидеть с ней, мать говорит, что тревога и страх у нее все равно были(
показать весь текст
150
0
Моей дочке 25, мне 45. И у меня тревожность по поводу болезней. Последнее время я советуюсь с ней как с подругой. Рассказываю все недомогания и тревоги. Похоже надо это прекращать, брать себя в руки.
Вот кстати, хороший вопрос. Я уже писала, что моя как-то не ела несколько дней когда я уезжала, но тут психиатрия. А когда человек немощный, не может себе приготовить... Здесь разве что помощницу по дому нанимать ей чтоб приходила, проверяла состояние и готовила поесть (это если Вы отдельно от матери живёте)
Я могу ей резко ответить что-то в этом роде только если уже доконает так, что невозможно промолчать. Она тогда плачет неделю и ведёт себя как мышь. А я чувствую себя виноватой, что нахамил а больному человеку(
Автор водила маму до психіатра. Ви читали? Він сказав не положив навіть в стаціонар,таблеточки призначив.
Мама не хоче сиділки,хоче щоб дочка звільнилася з роботи і бавила її.
Це ж маніпуляція.
Мама не хоче сиділки,хоче щоб дочка звільнилася з роботи і бавила її.
Це ж маніпуляція.
Да мужика ей надо хорошего, а не психиатра.
Эти одинокие незамужние тетки 50+ кому хочешь жизнь испортят. Не абсолютно все, но очень многие.
Эти одинокие незамужние тетки 50+ кому хочешь жизнь испортят. Не абсолютно все, но очень многие.
Это не хамство, а нормальная реакция в вашем случае, вы устали и глубоко фрустрированы. Вина ваш худший спутник.
Ответ дляНенька наша
Прям как мою мать описали) правда, моя будет дергать меня, чтоб бежала с работы, помогала ей. Будет бегать по соседям, чтоб вызывали ей скорую и меня вызванивали
Сегодня опоздала на час с работы, уже истерика(
Книгу почитаю, спасибо.
Сегодня опоздала на час с работы, уже истерика(
Книгу почитаю, спасибо.
Вот козлиха Ваша мама. Простите. Но она просто эгоистка и от скуки Вас мучает. Потому что больше некого.
В жодному разі. НІКОЛИ не можна мінятися ролями. Які б немічні б не були наші батьки,ми маємо доглядати їх з позиції дитини. ЗАВЖДИ. Вони перші,а ми другі.
Мені це допомогло свого часу. Можливо, порада підходить не всім.
Он вище авторка каже, що в хвилини відчаю погрожує психлікарнею. Так само деякі батьки погрожують дітям дитбудинком. То це я до того, що так робити не варто, мама ні в чому не винна, вона просто втрачає розум від старості чи хвороби.
Он вище авторка каже, що в хвилини відчаю погрожує психлікарнею. Так само деякі батьки погрожують дітям дитбудинком. То це я до того, що так робити не варто, мама ні в чому не винна, вона просто втрачає розум від старості чи хвороби.
Щоб покласти в стаціонар, треба ще добряче заплатити або щоб буйна була, небезпечна для оточуючих. Не беруть туди з деменцією.
Таблеточки призначив і рятуйтеся, як хочете. А це триває десятиріччями і з роками все важче. І нікуди не дінешся. Броню треба нарощувати.
Таблеточки призначив і рятуйтеся, як хочете. А це триває десятиріччями і з роками все важче. І нікуди не дінешся. Броню треба нарощувати.
Вот ещё одна манипуляция. Была бы реально больна, она бы не могла вести себя как мышь. Тревожность никуда бы не делась и т.п.
Дуже часто батьки, у менш чи більш прихований спосіб, повідомляють своїм дітям: “Дитино, будь для мене опертям, допоможи мені нести мій тягар”. Цього нам робити не можна, треба захищатися від такого обтяження, уникати його. Якщо візьмемо на себе тягар життя своїх батьків, зробимо те, що суперечитиме четвертій заповіді. Можливо, це прозвучить дивно, навіть парадоксально, але я глибоко переконаний у правоті цієї тези. Пошана до іншої людини означає, зокрема, що ми не втручаємося в її справи, не відбираємо в неї тягаря, який випав на її долю.
Одним із найдраматичніших наслідків хаосу, який постав у результаті гріха, є те, що батьки й діти міняються ролями. Батьки великі, дитина мала. Батьки дають, дитина бере. А зміна полягає в тому, що несподівано приходить момент, коли дитина повинна давати, а батьки мають брати. Дитина стає великою, а батьки стають малими. Якщо трактуємо батьків як менших від себе, то це означає, що не шануємо їх – тобто грішимо. Цей гріх має дуже серйозні наслідки для любови. Любов між батьками й дітьми перестає в такій ситуації вільно плинути з сердець. З’являються напруження, біль, злість. Певна річ, що не можна покидати старих, хворих, немічних батьків. Але й, опікуючись ними, не можна розв’язувати за них їхні проблеми – ті, які вони здатні вирішити і з якими повинні впоратися самі. А передусім не можна втручатися в стосунки матері й батька. Чинячи так, дитина – незалежно від того, скільки їй років, – грішить. Діти – останні особи на світі, які можуть допомогти батькам полагодити їхні взаємні конфлікти. Не визнаючи цього факту, діти щораз більше вплутуються в нездорові стосунки батьків і в проблеми, які неможливо вирішити. Кожна реальна, конкретна допомога, пов’язана з якоюсь проблемою, завжди має початок і закінчення. Уплутавшись у взаємини батьків, дитина ніколи вже не зможе вирватися з цього зачарованого кола. Завжди буде “замало”, ніколи не вдаватиметься досягти остаточного вирішення проблеми…
Відводячи батькам роль своїх дітей, втрачаємо їх. І тоді позаду нас з’явиться порожнеча, ми втратимо опертя, бо як можна опертися на того, хто слабший від тебе? Беремо на себе тягар, який не зможемо нести, бо він не належить нам.
Звідки все це береться? Причина (не вина – батьків ліпше не звинувачувати, бо це теж ні в чому нам не допоможе) завжди полягає в батьках. Це вони змінюють ролі. Будучи неспроможними порозумітися, дати собі раду зі своїм життям, вони звертаються до дітей. А дитина – це лише дитина. Вона бере те, що батьки дають. Слухняно виконує роль, яку батьки накидають їй.
Одним із найдраматичніших наслідків хаосу, який постав у результаті гріха, є те, що батьки й діти міняються ролями. Батьки великі, дитина мала. Батьки дають, дитина бере. А зміна полягає в тому, що несподівано приходить момент, коли дитина повинна давати, а батьки мають брати. Дитина стає великою, а батьки стають малими. Якщо трактуємо батьків як менших від себе, то це означає, що не шануємо їх – тобто грішимо. Цей гріх має дуже серйозні наслідки для любови. Любов між батьками й дітьми перестає в такій ситуації вільно плинути з сердець. З’являються напруження, біль, злість. Певна річ, що не можна покидати старих, хворих, немічних батьків. Але й, опікуючись ними, не можна розв’язувати за них їхні проблеми – ті, які вони здатні вирішити і з якими повинні впоратися самі. А передусім не можна втручатися в стосунки матері й батька. Чинячи так, дитина – незалежно від того, скільки їй років, – грішить. Діти – останні особи на світі, які можуть допомогти батькам полагодити їхні взаємні конфлікти. Не визнаючи цього факту, діти щораз більше вплутуються в нездорові стосунки батьків і в проблеми, які неможливо вирішити. Кожна реальна, конкретна допомога, пов’язана з якоюсь проблемою, завжди має початок і закінчення. Уплутавшись у взаємини батьків, дитина ніколи вже не зможе вирватися з цього зачарованого кола. Завжди буде “замало”, ніколи не вдаватиметься досягти остаточного вирішення проблеми…
Відводячи батькам роль своїх дітей, втрачаємо їх. І тоді позаду нас з’явиться порожнеча, ми втратимо опертя, бо як можна опертися на того, хто слабший від тебе? Беремо на себе тягар, який не зможемо нести, бо він не належить нам.
Звідки все це береться? Причина (не вина – батьків ліпше не звинувачувати, бо це теж ні в чому нам не допоможе) завжди полягає в батьках. Це вони змінюють ролі. Будучи неспроможними порозумітися, дати собі раду зі своїм життям, вони звертаються до дітей. А дитина – це лише дитина. Вона бере те, що батьки дають. Слухняно виконує роль, яку батьки накидають їй.
7500 на місяць будинок пристарілих з повним доглядом. Правда не один у кімнаті. І ніяких хабарів,все законно.
Є. Деменцію дуже складно розпізнати на ранніх етапах, всі списують на поганий характер, старечі придумки. А потім в якійсь побутовій ситуації мама нездатна щось робити. Це вражає наповал.
Мама авторки не хоче їсти, бо доньки поруч нема. Три доби. Це вже дзвіночок.
Мама авторки не хоче їсти, бо доньки поруч нема. Три доби. Це вже дзвіночок.
Але тиждень дутися на доньку і вести себе тихо,як миша, при деменції людина не змогла би. Просто тому, що не змогла би себе контролювати.
Шантажувати типу звільняйся, або я з розуму зійду, а тобі буде ще гірше, теж не змогла би. Бо це все ланцюжки чітких логічних дій.
Шантажувати типу звільняйся, або я з розуму зійду, а тобі буде ще гірше, теж не змогла би. Бо це все ланцюжки чітких логічних дій.
А ви там коли останній раз були?
Зараз такі будинки набагато краще лікарень. Ідеально чисто, 5 разове харчування, постійний медичний догляд.
Це ж не те, що було 30 років тому державного зразка.
Зараз такі будинки набагато краще лікарень. Ідеально чисто, 5 разове харчування, постійний медичний догляд.
Це ж не те, що було 30 років тому державного зразка.
Вот интересно, вы свой опыт приписываете всем, кто столкнулся с подобной манипуляцией родителей? Врач ставит тревожное расстройство, прекрасно поддающееся корректировке, а вы всё деменция. Я немного понимаю о чем здесь пишу, знаете ли.
Абсолютно согласна. Когда мать ещё была здорова, а отец жив, она постоянно требовала, чтоб я вмешивалась в их отношения, чтоб вразумляла отца и тд. А когда я отказывалась (а у меня просто не было сил на пустые нравоучения, да и смысла не было), то она на меня обижалась (на то, что я вроде на стороне отца, а нее плевать), могла не разговаривать неделями, дома была невыносимая обстановка. Не знаю, зачем это рассказываю сейчас, но надо выговориться) простите)
Это моя мечта... Мать, правда, не раз мне говорила (не знаю, насколько серьезно), чтоб я ее устроила в дом престарелых, если не могу за ней ухаживать. Но я как представлю этот дом престарелых, это как тюрьма, мне бы не хотелось так доживать, поэтому и другому такого не пожелаю, это самый крайний вариант из всех возможных, в случае, если человек уже ничего не соображает.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу