Дорога помилка Богдана. Низка подій далі

Ця біда переслідує Україну з 1654 р., коли складна ситуація в країні змусила Богдана Хмельницького піти на підписання в Переяславі українсько-московської міждержавної угоди з метою створення військового союзу для спільної боротьби проти польських військ.
Московія після підписання Переяславської угоди вже через два тижні розмістила свої військові гарнізони у великих містах України, змусивши українців здійснювати матеріальне та фінансове забезпечення своїх військ, та втягнула Україну у війну з Литвою.
Почала активно втручатися у внутрішню та зовнішню політику України, а також пішла на відкриту зраду України, грубо порушивши Переяславську Угоду: уряд московського царя Олексія вже 24 жовтня 1656 р. у Відні підписує московсько-польське перемир’я.
Московський цар висуває Богдану Хмельницькому ультиматум, що буде “оружием защищать Польшу как бы и собственное отечество” і вимагає припинення військових дій проти неї.
Москва розпочала відкриту агресивну діяльність по відношенню до України: фактично Переяславська угода втратила чинність, проіснувавши лише два роки.
Богдан Хмельницький, усвідомивши свою величезну помилку щодо підписання такого союзу, уже в січні 1657 р. підписує угоду з королем шведським Карлом і царем Семигородським Ракоцієм про спільні бойові дії проти Речі Посполитої.
Але 6 серпня 1657 р. смерть обриває його справу.
І відразу наповну проявилася вся загарбницька сутність Москви. Московський цар зажадав від козацької старшини: зменшення козацького реєстру (тобто козацького війська в Україні), надходження всіх податків Української держави в московську казну, призначення над кожним козацьким полком полковника-московита та московської старшини, відіслання сина Б.Хмельницького Юрія із козацькою скарбницею до Москви, встановлення залежності Київського митрополита від московського патріарха і висвяти його в Москві, надання царського підданства дітям загиблих козаків.
Так особисто для себе бачила Москва виконання Переяславської українсько-московської міждержавної угоди 1654 року. Про цю угоду Москва згадує Україні і досьогодні натякаючи на те, що ніби Україна їй чогось винна.
Москва ніколи не бачила себе без України, тому й лізе до нас зі своєю любов ю.