Встаю ранком, така спаплюжена, вибачте, але хочеться вмерти. І війна тут не причому, в мене цей стан ще до цього. На горизонті ніяких хлопців не з‘являється, хоча я симпатична. Самотня. Постійно зациклені на своїх зовнішності (відвідую психолога). Таке відчуття, що в житті щось не так, от не знаю. Якось все так тихо, якось пусто, ніби життя не моє. Воно не насичене ніякими красками. Начебто і з подружками зустрінусь і поговорю - посміюсь. А всеодно, щось не те. Не моє життя. Ніби застрягла в часі. Все так пусто - пусто, повільно - повільно. я людськими словами це пояснити не можу. Хочу просто зникнути. Попелом розвіятись по вітру. Ввечері вихожу вигулювати собаку і мене накриває. Др вечора вже відхожі від ранішнього депресивного стану. Ввечері, смеркає, я йду по вулиці.. і… пустота.. якась пустота змішана з ноткої романтики і страшнрї тривоги. Хотіла піти до ворожки. Мене відговорили. В людей життя йде. А в мене просто стоїть. Застрягла у часі. Стою на місці, нічого не міняється, як би не старалась, як Аліса в країні чудес. Що мені робити? Хочу зникнути, допоможіть. Мене ніхто не розуміє.
показать весь текст
90
0
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Назад Комментарии к ответу