Наприкінці 30-их років минулого століття Львів активно розвивався.
Однак 1939 року усе змінилося.
У місто надовго прийшов терор.
Совєцькі вояки, які увійшли у Львів вразили людей передовсім своїм зовнішнім виглядои.
Це були здебільшого "монголи" чи "калмики", бідні, обдерті і ласі до чужого. „Визволителів”, як вони себе називали, мешканці описували як "нещасні, малі, косоокі, одягнуті у бурі шинелі, що нагадували швидше шмати до підлоги, аніж воєнні мундири.", пригадує свідок цих подій історик Ярослав Дашкевич.
З першого ж дня червоноармійці розгорнули “полювання” за золотими або срібними годинниками на ланцюжках.
Їх відбирали у власників не лише на вулицях, а навіть деколи вриваючись в оселі мешканців.
Грабунки набули таких масштабів, що у Львові було запроваджено на два місяці військовий стан.
За такі дії засудили 73 бійців та командирів червоної армії, 10 із яких - до розстрілу.
Але це не зупиняло "визволителів".
Офіцерський склад вдавався до хитрощів.
Довідавшись, що хтось має гарні меблі і поважний маєток, арештовували його, грабували, а потім випускали на волю, пояснивши, що то була помилка.
Однак 1939 року усе змінилося.
У місто надовго прийшов терор.
Совєцькі вояки, які увійшли у Львів вразили людей передовсім своїм зовнішнім виглядои.
Це були здебільшого "монголи" чи "калмики", бідні, обдерті і ласі до чужого. „Визволителів”, як вони себе називали, мешканці описували як "нещасні, малі, косоокі, одягнуті у бурі шинелі, що нагадували швидше шмати до підлоги, аніж воєнні мундири.", пригадує свідок цих подій історик Ярослав Дашкевич.
З першого ж дня червоноармійці розгорнули “полювання” за золотими або срібними годинниками на ланцюжках.
Їх відбирали у власників не лише на вулицях, а навіть деколи вриваючись в оселі мешканців.
Грабунки набули таких масштабів, що у Львові було запроваджено на два місяці військовий стан.
За такі дії засудили 73 бійців та командирів червоної армії, 10 із яких - до розстрілу.
Але це не зупиняло "визволителів".
Офіцерський склад вдавався до хитрощів.
Довідавшись, що хтось має гарні меблі і поважний маєток, арештовували його, грабували, а потім випускали на волю, пояснивши, що то була помилка.
показать весь текст
46
0
Помнили.
Говорить боялись про голод.
Почувши, вже в роки незалежності, у школі про Голодомор, я намагався розпитати про це свою прабабу Явдошку, дізнатися, так би мовити, з перших вуст. Якщо в хаті був хтось іще, прабабине лице ставало безпомічним, вона здвигала плечима, кректала, зітхала й лепетала щось про недорід. Нерішуче, невпевнено, ховаючи очі. Коли ж ми були наодинці, прабаба близько-близько прихилялася до мого вуха й шепотіла, як вогнем обпікала:
– Лежимо вранці, ще й світ не зайнявся… аж заходять у двір двоє, в картузах. Та в повітку, та до корови. Виводять з двору, виводять, Серьожка…
Десь тут голос її ламається, на неї нападає страшна задуха, у грудях озиваються смертні сопілки.
– Геть, бабо, не розказуй. Тобі погано! Мовчи, не розказуй! – кричу я до неї й руками махаю, боячись, що вона зараз отак і вмре, згадуючи.
Упоравшись із диханням, моя Явдошка продовжує, часто косячись на двері:
– Пшеницю забрали раніш.
Усю.
Люди думали – сховаєм.
Чорта хто сховав!
Усе повикопували та понаходили!
– А в других селах було… Боже мій… – продовжувала прабаба, вже обійнята своєю пам’яттю, – Одна жінка ходила тут… вже навесні, пухла. Так каже – прийшли до них і не тіки їжу одняли, а й ряднину з-під дитини витягли, в колисці, лялька мала лежала. Воно кричить – а воно тягне, гад. Баба давай голосить та однімать, а він її об піч головою!
Ото ірод, і-і-і-і-і…
Допитатися щось про репресії, про колективізацію в діда – власне ж, прабабиного сина – було справою невдячною. Він народився в тридцять восьмому.
У школі його вчили дивитися на одне, а бачити інше.
Та шкільна наука так міцно в’їлася в його свідомість, що він і в незалежність, здається, років десять не вірив, і владу лаяти остерігався, і прабабі, з якої іноді проривалися якісь спогади, казав незмінне «Ану цитьте!»
С.Осока
Говорить боялись про голод.
Почувши, вже в роки незалежності, у школі про Голодомор, я намагався розпитати про це свою прабабу Явдошку, дізнатися, так би мовити, з перших вуст. Якщо в хаті був хтось іще, прабабине лице ставало безпомічним, вона здвигала плечима, кректала, зітхала й лепетала щось про недорід. Нерішуче, невпевнено, ховаючи очі. Коли ж ми були наодинці, прабаба близько-близько прихилялася до мого вуха й шепотіла, як вогнем обпікала:
– Лежимо вранці, ще й світ не зайнявся… аж заходять у двір двоє, в картузах. Та в повітку, та до корови. Виводять з двору, виводять, Серьожка…
Десь тут голос її ламається, на неї нападає страшна задуха, у грудях озиваються смертні сопілки.
– Геть, бабо, не розказуй. Тобі погано! Мовчи, не розказуй! – кричу я до неї й руками махаю, боячись, що вона зараз отак і вмре, згадуючи.
Упоравшись із диханням, моя Явдошка продовжує, часто косячись на двері:
– Пшеницю забрали раніш.
Усю.
Люди думали – сховаєм.
Чорта хто сховав!
Усе повикопували та понаходили!
– А в других селах було… Боже мій… – продовжувала прабаба, вже обійнята своєю пам’яттю, – Одна жінка ходила тут… вже навесні, пухла. Так каже – прийшли до них і не тіки їжу одняли, а й ряднину з-під дитини витягли, в колисці, лялька мала лежала. Воно кричить – а воно тягне, гад. Баба давай голосить та однімать, а він її об піч головою!
Ото ірод, і-і-і-і-і…
Допитатися щось про репресії, про колективізацію в діда – власне ж, прабабиного сина – було справою невдячною. Він народився в тридцять восьмому.
У школі його вчили дивитися на одне, а бачити інше.
Та шкільна наука так міцно в’їлася в його свідомість, що він і в незалежність, здається, років десять не вірив, і владу лаяти остерігався, і прабабі, з якої іноді проривалися якісь спогади, казав незмінне «Ану цитьте!»
С.Осока
У мене нічого не переміщалося.
Це гібридна війна. І в ній свої правила гри. Росія витрачає мільярди щоб керувати людьми у своїй країні та інших. І їй це багато років вдається. Розділяй і володій. Для цього багато не потрібно: телевізор та соц.мережі.
Я їх ніколи не пробачу, але краще миру попрошу у Бога ніж підіграватиму роспропаганді
Це гібридна війна. І в ній свої правила гри. Росія витрачає мільярди щоб керувати людьми у своїй країні та інших. І їй це багато років вдається. Розділяй і володій. Для цього багато не потрібно: телевізор та соц.мережі.
Я їх ніколи не пробачу, але краще миру попрошу у Бога ніж підіграватиму роспропаганді
І зараз з їхніх перехоплених розмов воюють буряти, росіяни, а дагестанці і чеченці- тікають і відмовляються, бо ’не їхня война’
Ваше бла бла никак не помешает тем убогим ушлепкам творить зло.
Только загнать их в собачьи будки и на цепь.
Вам это не понятно разве?
Только загнать их в собачьи будки и на цепь.
Вам это не понятно разве?
Моє бла-бла-бла?
Я власне не за них переживаю…
А ви до будки чим заганяєте? Чи так тільки на форумі бла-бла-бла?
Я власне не за них переживаю…
А ви до будки чим заганяєте? Чи так тільки на форумі бла-бла-бла?
Як мінімум останні 30 років не боялись.
Але згадати теми на форумі річної давнини - безліч незадоволених тим, що вишиванки в школу треба. Хто вони, ці люди???
Але згадати теми на форумі річної давнини - безліч незадоволених тим, що вишиванки в школу треба. Хто вони, ці люди???
Нащадки тех, кто выводил корову...
Их семьи этот ужас не коснулся.
Они и Голодомор отрицали.
Которые писали про неурожай и голодное Поволжье и всем было плохо - передергивая нашу историю.
Для забирающих и охраняющих зерно - были пайки.Они не голодали
Пока украинцы траву и кору ели.
Их семьи этот ужас не коснулся.
Они и Голодомор отрицали.
Которые писали про неурожай и голодное Поволжье и всем было плохо - передергивая нашу историю.
Для забирающих и охраняющих зерно - были пайки.Они не голодали
Пока украинцы траву и кору ели.
Автор дякую Вам. Почула про це тільки зараз під час війни і рахую що потрібно щоб ми всі вивчили свою історію і знали як воно було насправді.
Нам просто на протяжении столетий намеренно вытирают память, переписывают историю, намеренно унижают, называя малороссами - нас, потомков Великой Киевской Руси!!, бесстрашных запорозьких Казаков!! И кричат о том что нельзя быть злопамятными, навязывая свой проклятый руский мир, опуская значимость нашего собственного мира, истории и героев.
Я надеюсь хотя в этот раз мы не допустим такой ошибки и больше не поведемся на эту фальшь и хороших русских.
Я надеюсь хотя в этот раз мы не допустим такой ошибки и больше не поведемся на эту фальшь и хороших русских.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу