На душі просто чорна діра від усього. Перше це не можу змиритися з втратою батька та чоловіка. З початком війни начебто стало легше, так як стрес, допомогала та допомагаю військовим, догляд да дитиною, але зараз знову все повернулося. Кожен день спогади, якими вони були. Як хочеться почути голос, поговорити, побачити, а цього вже ніколи не буде. Знову з’явилося почуття, що ось подзвонять та прийдуть. Тато був для мене усім, все що я знаю, вмію, все завдяки йому. Ми з самого дитинства багато розмовляли, я могла прийти з будь-якою проблемою до нього, отримати будь-яку пораду. Також те, що я зараз можу сама ходити, то це завдяки йому. Він усе зробив після аварії, щоб я відновилася, підтримував, знаходив методи реабілітації, лікарів. Заради цього продав свій бізнес. Також спогади про мого покійного чоловіка, якого досить кохаю. Він своїм відношенням повернул повагу до чоловіків. Я знову повірила, що є нормальні, якого цікавила моя душа, а не статки батька. Поряд з ним я перетворилася з радикальної феміністки на слабу та беззахисну жінку, яка хотіла, щоб її захищали та оберігали. Його донька це його копія на 100% і я кожень день бачу майже його(
Друге це ще одна рідна людина, яка зараз на війні, на передньому краї. За якого болить серце, молюся, хвилююся та думаю постійно. Я навіть уявити не можу, якщо з ним щось станеться, як тоді жити чи зможу взагалі. Підтримаю його дружину, відволікаю, говорю що все буде добре, а коли приходжу до дому, то у самої сльози. Як же змінилося життя(
Друге це ще одна рідна людина, яка зараз на війні, на передньому краї. За якого болить серце, молюся, хвилююся та думаю постійно. Я навіть уявити не можу, якщо з ним щось станеться, як тоді жити чи зможу взагалі. Підтримаю його дружину, відволікаю, говорю що все буде добре, а коли приходжу до дому, то у самої сльози. Як же змінилося життя(
56
0
Хорошая моя, это очень больно потерять родных и близких, с которыми была настоящая крепкая связь. Но Вам нужно держаться и ради ребёнка, и ради себя. Ни Ваш отец, ни Ваш муж, не хотели бы видеть Вас в депрессии и вечной боли.
Хочеться Вас просто обійняти.
Слова не втішать, це дуже боляче (
Але ваші батько і чоловік точно хотіли б, щоб ви знайшли сили жити, радіти кожному моменту і ростити донечку щасливою.
Слова не втішать, це дуже боляче (
Але ваші батько і чоловік точно хотіли б, щоб ви знайшли сили жити, радіти кожному моменту і ростити донечку щасливою.
Ответ дляfrumoasa17
Дівчата, вибачте за те що багато тексту, захотілося виговоритися
Держитесь,милая.
На вашу долю выпало очень много боли,пусть теперь столько же счастья будет.
У вас есть доченька живите ради неё и верьте в лучшее.
На вашу долю выпало очень много боли,пусть теперь столько же счастья будет.
У вас есть доченька живите ради неё и верьте в лучшее.
Ответ дляfrumoasa17
Дівчата, вибачте за те що багато тексту, захотілося виговоритися
Обіймаю вас міцно! Я пам´ятаю ваші пости, де ви розповідали про аварію та відновлення. Ви молодець! В важкі моменти мені допомагає розуміння того, що це просто стадія психічного сприйняття тієї чи іншої ситуації. І якою б важкою вага не була, організм не може її підтримувати довго, через час все буде змінюватись і, можливо, в кращу сторону. Тож, тримайтеся, моя дорогенька! Все буде добре!🌺
Ответ дляfrumoasa17
Дівчата, вибачте за те що багато тексту, захотілося виговоритися
Це нормально. Не знаю що вам порадити, в звичайних умовах я б вам багато написала, а тут саму накриває час від часу. Інколи навіть молитись ні сил ні натхнення немає, мені дуже допомагає допомога іншим людям і турбота про них, спробуйте волонтерство
Якщо болить душа-ви жива... живіть спогадами, виплачтеся. І скажіть їм щиро ’дякую’ за те що вони були у вашому житті. Відпустіть- це важко але треба.
Я втратила тата неочікувано- але болить і досі хоч пройшов час. Хто каже ,час лікує-брехня. Він просто притупляє біль і зявляються спогади.
Сум-це стан розпачу. Але якщо ви зляжете-хто буде вас підіймати і хто буде дивитися за дитиною?!
Ваш тато зробив вас сильною і мобільносамостійною, чоловік-коханою дружиною і щасливою мамою. Бережіть цю вдячність. Памятайте їх але відпускайте .
Я вас обіймаю. Міцно.
Прийде час і ви розцвітете душевно.
Я бажаю вам стійкості духа, сили, любові та віри у свої сили та свою дитину.
Я втратила тата неочікувано- але болить і досі хоч пройшов час. Хто каже ,час лікує-брехня. Він просто притупляє біль і зявляються спогади.
Сум-це стан розпачу. Але якщо ви зляжете-хто буде вас підіймати і хто буде дивитися за дитиною?!
Ваш тато зробив вас сильною і мобільносамостійною, чоловік-коханою дружиною і щасливою мамою. Бережіть цю вдячність. Памятайте їх але відпускайте .
Я вас обіймаю. Міцно.
Прийде час і ви розцвітете душевно.
Я бажаю вам стійкості духа, сили, любові та віри у свої сили та свою дитину.
Мені дуже шкода, що вам приходиться таке передивати, миленька, тримайтеся. Все налагодиться, рани загояться, спогади хороші залишаться. Вони завжди будуть у вашому серці. Кріпко вас обіймаю. Будете у Києві- запрошую погуляти замкавою/чаєм
Ідіть до мене на ручки. Ех, такий період тяжкий у вас(((. Обов´язково все налагодиться. Я це знаю, це закон життя, буде сонце ще яскравим-яскравим!!!
Ковід, якщо батька ще пояснити можна, людина 60+, діабет, хвороби серця та судин, ниркова недостатність, по ШКТ дещо було, то чоловік був здоров, але у реанімації не витримало серце. Ще і я їх заразила, так як мені захотілося, то суші поїсти, то в тц піти, також у кіно, потім прийшла до тата, а з чоловіком ми разом жили.
Знаете....у меня не было такого отца. И никогда не будет.
Когда я читаю такие истории, у меня слезы на глазах. Так хочется вернуться в детство и узнать как это - папа любит, папа заботится, папа балует, папа..., папа..., папа....
Но увы.
Посему я бы хотела сказать вам следующее: радуйтесь что у вас это все было. Вы узнали как это - быть любимой, быть дочкой, иметь тыл, иметь поддержку.
Увы, люди не вечны - вы и сами об этом знаете. Но у вас это все было, фактически, и осталось, в воспоминаниях. Этого немало....У кого-то не было, нет и не будет.
Уж не знаю, покажутся ли вам мои слова корректными или нет. Заранее прошу прощения. Но написала о своей какой-то детской боли...Не сдержалась
Когда я читаю такие истории, у меня слезы на глазах. Так хочется вернуться в детство и узнать как это - папа любит, папа заботится, папа балует, папа..., папа..., папа....
Но увы.
Посему я бы хотела сказать вам следующее: радуйтесь что у вас это все было. Вы узнали как это - быть любимой, быть дочкой, иметь тыл, иметь поддержку.
Увы, люди не вечны - вы и сами об этом знаете. Но у вас это все было, фактически, и осталось, в воспоминаниях. Этого немало....У кого-то не было, нет и не будет.
Уж не знаю, покажутся ли вам мои слова корректными или нет. Заранее прошу прощения. Но написала о своей какой-то детской боли...Не сдержалась
Вибачте, але ваші слова з психологічної сторони не підтримка, а обезцвнювання почуттів автора(
Я розумію вашу біль, але і автор не повинна відчувати свою провину що у неї було те, чого не було у когось.
Я розумію вашу біль, але і автор не повинна відчувати свою провину що у неї було те, чого не було у когось.
Ой, автор моя миленькая! Не вините себя ни в коем случае, вашей вины в том что они заболели ковид - нет! Запомните, вы не виноваты!!!
А по теме, держитесь, отвлекайтесь, ради дочери
А по теме, держитесь, отвлекайтесь, ради дочери
У мене був прекрасний тато, але не було мами, як мами, поруч вона була, але не так,я к хотілося б. Я її майже не цікавила.
Важко, я завжди це прокручую, що ось би не пішла, ось би одразу щось робила з їх станом, то все було б добре, постійне це «би».
В мене якось навпаки, мама прямо дуже рідна і ще бабуся (батькова мати). Я і брат мамі в основному і телефонуємо. Бабуся вже померла. Батько ображається, що ми йому рідше дзвонимо.
Меня вообще никто не любил.
Я, взрослая тетка, недавно осознала, что никогда не слышала простых слов ’я тебя люблю’, или ’дай обниму’
Это все ужасно конечно. Я никого не виню. Просто понимаю как я хочу растить своих детей. Лишний раз обниму. Поцелую. На каждый выбрык подростка ’я тебя люблю’...Это важно....и ужасно когда этого не было, нет и....не будет
Я, взрослая тетка, недавно осознала, что никогда не слышала простых слов ’я тебя люблю’, или ’дай обниму’
Это все ужасно конечно. Я никого не виню. Просто понимаю как я хочу растить своих детей. Лишний раз обниму. Поцелую. На каждый выбрык подростка ’я тебя люблю’...Это важно....и ужасно когда этого не было, нет и....не будет
Ви не можете змінити те що вже сталося. Постійне «якби» ні до чого доброго не приведе. Так його можна мусолити і крутити як завгодно, і звинуватити себе у всіх бідах світу.
Сумуйте, плачте. Проживіть свою біль. Але не треба себе звунувачувати. Ви людина. Їх заразити могли і не ви. Помилятися кожен може.
Сумуйте, плачте. Проживіть свою біль. Але не треба себе звунувачувати. Ви людина. Їх заразити могли і не ви. Помилятися кожен може.
Я майже така, я дуже боюся, що донька мене не буде любити або скаже ти мені не рідна, та не зможу правильно виховати, постійно обіймаю, цілую, іграшок вже більше ніж треба, майже нічого не забороняю, крім того що стосується здоров’я та безпеки.
Яке горе, щиро співчуваю. Не звинувачуйте себе тільки, прошу. Ковід це непердбачувана річ, вашої вини там нема.
откуда у вас такие страхи?
выбросьте это из головы. вот пообещайте что никогда такого не будете говорить и писать.
Все будет хорошо.
выбросьте это из головы. вот пообещайте что никогда такого не будете говорить и писать.
Все будет хорошо.
Мнения, изложенные в теме, передают взгляды авторов и не отражают позицию Kidstaff
Тема закрыта
Похожие темы:
Комментарии к ответу