Все, сьогодні мене накрило(

На душі просто чорна діра від усього. Перше це не можу змиритися з втратою батька та чоловіка. З початком війни начебто стало легше, так як стрес, допомогала та допомагаю військовим, догляд да дитиною, але зараз знову все повернулося. Кожен день спогади, якими вони були. Як хочеться почути голос, поговорити, побачити, а цього вже ніколи не буде. Знову з’явилося почуття, що ось подзвонять та прийдуть. Тато був для мене усім, все що я знаю, вмію, все завдяки йому. Ми з самого дитинства багато розмовляли, я могла прийти з будь-якою проблемою до нього, отримати будь-яку пораду. Також те, що я зараз можу сама ходити, то це завдяки йому. Він усе зробив після аварії, щоб я відновилася, підтримував, знаходив методи реабілітації, лікарів. Заради цього продав свій бізнес. Також спогади про мого покійного чоловіка, якого досить кохаю. Він своїм відношенням повернул повагу до чоловіків. Я знову повірила, що є нормальні, якого цікавила моя душа, а не статки батька. Поряд з ним я перетворилася з радикальної феміністки на слабу та беззахисну жінку, яка хотіла, щоб її захищали та оберігали. Його донька це його копія на 100% і я кожень день бачу майже його(
Друге це ще одна рідна людина, яка зараз на війні, на передньому краї. За якого болить серце, молюся, хвилююся та думаю постійно. Я навіть уявити не можу, якщо з ним щось станеться, як тоді жити чи зможу взагалі. Підтримаю його дружину, відволікаю, говорю що все буде добре, а коли приходжу до дому, то у самої сльози. Як же змінилося життя(