про сни

Сьогодні всі соцмережі заповнилися постами про загибель на фронті Неліпи, дуже шкода людину, велика втрата серед медійних осіб. 🥲 Вирішила перечитати сон автора, можливо, мова про нього?

В січні був сон з цифрами.

Там 60-70 лет мужчине

дівчата, мені сьогодні вночі теж наснився сон. мені за життя снилось багато віщих снів, але про війну жодного.
а вчора перед сном я попросила дати мені знак, якщо мені є про що знати.
дуже символічний, як на мене. писати чи ні? може допоможете розшифрувати 👀

Пишу теж від імені «жінки» бо уві сні бачила те шо відбувалось чужими очима.

Жінка з подругою в лісі, тримають в руках папери, і спостерігають як над ними пролітають ракети. «Влучило!» каже інша, дивлячись в листок. В руках ніби список цілей. І так тривало певний час, гул ракет, вибухи.

Наступна сцена, вони разом із подругою вибираються із лісу і потрапляють на якийсь полігон тренувальний, де багато російськомовних людей, не проф військові, тренуються, бігають через різні перешкоди, на швидкість піднімаються вузькими сходами без опор, на зустріч їм спускаються інші, тренування на витривалість. Шось типу мілітарі клубу.
Вона і подруга вирішили злитися непомітно із натовпом і почали тренуватися разом із усіма, мовляв не завадить навичка.

Вони поводилися як усі, говорили російською мовою, яка була для них не природною, але потрібною, щоб не видати себе.
На перший погляд, це були просто тренування на витривалість, кмітливість, на можливість себе захистити в небезпечних умовах. Але з часом клуб набув відтінку пропаганди - м’якої, зманливої, майже непомітної. Жінка відчувала: тут починається щось глибше, щось, що має зламати свідомість. Але вони з подругою лишались - ніби мали щось зрозуміти, відстежити, зібрати якусь інфу.

Колись під час зборів подруга сказала жінці шось українською, і та підтримала розмову. Випадково. Невимушено. На секунду дозволили собі бути собою. І саме ця секунда стала фатальною. Спершу здавалось, що ніхто не почув. Поряд не було нікого, хто б звернув увагу. Та згодом вона помітила на собі настирливий, прискіпливий погляд. Усе змінилось. Атмосфера загустіла.
Ще було багато різних подій де всі поводились як стадо, шось повторювали якісь рухи, якісь фрази, наче зомбували їх.

Вона втекла з клубу раніше, ніж мала. Серце билося швидко, як у втікача, що не знає, чи вже від нього пішли, чи тільки готуються йти слідом.
Коли вона дісталась додому, на власному подвір’ї побачила маленького робота-шпигуна. Він нишпорив тихо, механічно - не для атаки, а для збору інформації. Шукав, вивчав, визначав. Але не заходив за межу - ніби ще не мав права перетнути її.
Її двір межував із іншим двором, як виявилось пізніше - двором однієї з організаторок клубу. Там стояли пластикові літери з написом: «Син вдома, собака зі мною». Вона не знала, чи це повідомлення - про неї, чи про організаторку, чи про щось інше. Можливо, це був знак. Можливо, попередження.
Жінка ховалась від очей робота, відчувала від нього небезпеку, наче це кінець її життя, якщо він побачить її. А він сканував все навколо, вона боялась попасти в його поле зору. Але майже на порозі її подвірʼя він зупинився.
Їй вдалося лишитися непоміченою.

І в цей момент я прокинулась, відчуття було наче винирнула десь з води.

Іще один образ врізався в пам’ять: коли всі стояли у шерензі, поряд із нею стояв дуже вродливий, самовпевнений хлопець. Він усміхався зверхньо, ніби звик, що йому підкоряються. І раптом запитав:
— Якщо я запрошу тебе на побачення - ти підеш?
Жінка подивилась на нього холодно.

— Не знаю. Залежить від настрою.
Його усмішка зникла. Він не звик до відмов.

— А чому? - кинув роздратовано.

— Бо ти, звісно, гарний... але в мене свої вавки в голові (було сказано саме «вавки»). - і засміялась

Він замовк. І вже після цього сталася втеча з цього «клубу».

Пишу теж від імені «жінки» бо уві сні бачила те шо відбувалось чужими очима.

Жінка з подругою в лісі, тримають в руках папери, і спостерігають як над ними пролітають ракети. «Влучило!» каже інша, дивлячись в листок. В руках ніби список цілей. І так тривало певний час, гул ракет, вибухи.

Наступна сцена, вони разом із подругою вибираються із лісу і потрапляють на якийсь полігон тренувальний, де багато російськомовних людей, не проф військові, тренуються, бігають через різні перешкоди, на швидкість піднімаються вузькими сходами без опор, на зустріч їм спускаються інші, тренування на витривалість. Шось типу мілітарі клубу.
Вона і подруга вирішили злитися непомітно із натовпом і почали тренуватися разом із усіма, мовляв не завадить навичка.

Вони поводилися як усі, говорили російською мовою, яка була для них не природною, але потрібною, щоб не видати себе.
На перший погляд, це були просто тренування на витривалість, кмітливість, на можливість себе захистити в небезпечних умовах. Але з часом клуб набув відтінку пропаганди - м’якої, зманливої, майже непомітної. Жінка відчувала: тут починається щось глибше, щось, що має зламати свідомість. Але вони з подругою лишались - ніби мали щось зрозуміти, відстежити, зібрати якусь інфу.

Колись під час зборів подруга сказала жінці шось українською, і та підтримала розмову. Випадково. Невимушено. На секунду дозволили собі бути собою. І саме ця секунда стала фатальною. Спершу здавалось, що ніхто не почув. Поряд не було нікого, хто б звернув увагу. Та згодом вона помітила на собі настирливий, прискіпливий погляд. Усе змінилось. Атмосфера загустіла.
Ще було багато різних подій де всі поводились як стадо, шось повторювали якісь рухи, якісь фрази, наче зомбували їх.

Вона втекла з клубу раніше, ніж мала. Серце билося швидко, як у втікача, що не знає, чи вже від нього пішли, чи тільки готуються йти слідом.
Коли вона дісталась додому, на власному подвір’ї побачила маленького робота-шпигуна. Він нишпорив тихо, механічно - не для атаки, а для збору інформації. Шукав, вивчав, визначав. Але не заходив за межу - ніби ще не мав права перетнути її.
Її двір межував із іншим двором, як виявилось пізніше - двором однієї з організаторок клубу. Там стояли пластикові літери з написом: «Син вдома, собака зі мною». Вона не знала, чи це повідомлення - про неї, чи про організаторку, чи про щось інше. Можливо, це був знак. Можливо, попередження.
Жінка ховалась від очей робота, відчувала від нього небезпеку, наче це кінець її життя, якщо він побачить її. А він сканував все навколо, вона боялась попасти в його поле зору. Але майже на порозі її подвірʼя він зупинився.
Їй вдалося лишитися непоміченою.

І в цей момент я прокинулась, відчуття було наче винирнула десь з води.

Іще один образ врізався в пам’ять: коли всі стояли у шерензі, поряд із нею стояв дуже вродливий, самовпевнений хлопець. Він усміхався зверхньо, ніби звик, що йому підкоряються. І раптом запитав:
— Якщо я запрошу тебе на побачення - ти підеш?
Жінка подивилась на нього холодно.

— Не знаю. Залежить від настрою.
Його усмішка зникла. Він не звик до відмов.

— А чому? - кинув роздратовано.

— Бо ти, звісно, гарний... але в мене свої вавки в голові (було сказано саме «вавки»). - і засміялась

Він замовк. І вже після цього сталася втеча з цього «клубу».

31.05.23 З аеродрому в раші злітають 8-10 величезних літаків, обвішані бомбами. Можливо ту. Підіймаються одночасно летять рівною лінією. Трохи вище просто нізвідки виринають 3 маленьких чорних літаки. На фоні бомбардувальників вони як чорні мушки. Швидко маневрують поміж ворожими, зависають на кабінами пілотів, над двигунами і стріляють точно у вразливі ділянки літака. Це все відбувається буквально за кілька хвилин. Майже всі кацапські літаки втрачають керування, димлять, хаотично рухаються , врешті падають на території раші (бачила бігборди з рекламою новобудов). Наші знову ховаються в хмари. Один ту уникає враження і і різко знижує висоту - це одразу помічає ’мушка’ і миттєво ниряє ще нижче під літак, стріляє знизу одночасно в обидва двигуни і кабіну. Той спалахує і носом вниз падає каменем. ⠀
⠀
Картинка 2. Ділянка фронту. де саме незрозуміло, кругом руїни, все випалено. Територія площею як стандартний стадіон. Снує кацапня. Їх тьма, дуже багато. Носять снаряди, копають, зверху виглядає як мурашник. З нашого боку стоїть устаткування, навіть не знаю як описати. Виглядає як автобус у якого відкривається дах, а там в шахматному порядку тонкі снаряди- голки, схоже на тендерайзер зверху. ⠀
⠀
Коди дах відкрився повністю всі ті голки одночасно вистрілили і прошили увесь стадіон. Усі хто там був застигли порізані в німій сцені. Як метеликів пришили до дошки. Наче вогняний синхронний дощ. Показали як один виповз з окопа з відірваною ногою, наклав собі турнікет. Витягнув з кишені чорний мішок і сам туди заліз. Написав якусь записку, довго обмотував її плівкою прозорою. Сховав і закрився в тому мішку, залишив отвір щоб дихати. Так розумію, що все оцінив і зробив так щоб потім його можна було впізнати. Чомусь показали його обличчя крупним планом. Років 53-60. Очі пусті, без емоцій, дуже страшно було спостерігати як людина відноситься до свого тіла як стороннього предмету. Мороз по шкірі.

Тут хтось колись радив астролога Кириченка, то він як раз казав що на початку червня станеться щось кардинальне.

Дівчата, принесла вам трохи промінчиків надії
Пост про цікаві речі від 6 травня, і до цього теж було подібне попередження
Також раніше ця жінка казала що все вщухне в квітні, та як бачимо не склалося, хоча вона всеодно відчуває що вже скоро закінчаться бойові дії
Дуже сподіваюся, бо ніч була тяжка, оце
’ вжуууух’ ще до тривоги
Думаю в Києві багато хто чув
Як завжди бажаю всім дочекатися миру живими і здоровими

Дівчата, принесла вам трохи промінчиків надії
Пост про цікаві речі від 6 травня, і до цього теж було подібне попередження
Також раніше ця жінка казала що все вщухне в квітні, та як бачимо не склалося, хоча вона всеодно відчуває що вже скоро закінчаться бойові дії
Дуже сподіваюся, бо ніч була тяжка, оце
’ вжуууух’ ще до тривоги
Думаю в Києві багато хто чув
Як завжди бажаю всім дочекатися миру живими і здоровими

Мы не мира близки, а до страшных обстрелов.
Президент не бреше… после этого можно скрин закрывать.

поживемо- побачимо ! щось так все одразу трапилось й легко і просто, що поневолі думаєш- з якою сторони свиню підкинуть. де і хто нас хочуть кинути.

Та звісно позитивного настрою на 4й рік повномасштабного немає
Але ж вона каже що залишилося кілька місяців бд, не років як багато інших

Дівчата, принесла вам трохи промінчиків надії
Пост про цікаві речі від 6 травня, і до цього теж було подібне попередження
Також раніше ця жінка казала що все вщухне в квітні, та як бачимо не склалося, хоча вона всеодно відчуває що вже скоро закінчаться бойові дії
Дуже сподіваюся, бо ніч була тяжка, оце
’ вжуууух’ ще до тривоги
Думаю в Києві багато хто чув
Як завжди бажаю всім дочекатися миру живими і здоровими

Дівчата, що за зневіра? Що може статись такого страшного, чого ще не було? Ну от що? Ядерка? Так її НІКОЛИ не буде! А всі інші ракети, шахеди і т. п. - це вже щодня пройдені етапи. І чому при наших успіхах обов´язково знаходяться недалекі люди, які чекають відповідь? А щоденні прильоти то що тоді? Які такі аж прямо страшні обстріли нас чекають? Ракет вже небагато, так, як раніше, по 100-150, їх ніколи більше не буде. Шахедів побільшало? Але ж пів року, як не більше, їх літає дохріна по цілому дню і нічого, збиваються. Балістика? Так вона теж не безкінечна, по 20-30 за раз не було і не буде, так, по кілька штук. Орєшнік хвалений теж не існує, а навіть якби і був, не такий і страшний він, повірте, чула. Вони пиз... ть, а ви всерйоз все сприймаєте і пісяєтесь від страху. Так мало того, ще й тут розводите. Чесно, на четвертому році війни пора б вже стати загартованими

Ну що, всі перелякані, ’отвєтка’ страшна була? Аж 10(!!!) Х-101. Це ж, мабуть, набагато більше, ніж летіло через день у 2023-24. Немає чим їм бити, немає. І чим, і на чому. Подивимось ще по енергетиці, там так, жопа буде, бо вона не захищена сильно, на відміну від аеродрому чи столиці. Але чомусь мені здається, що, знову ж таки, ресурсів малувато

«атвєтка» буде в декілька етапів. Ви дійсно думаєте шо в них нема чим стріляти? тушок ще багато залишилось, як і ракет до них. сьогодні навіть не всі споряджені відстрілялися.
минула і сьогоднішня атака більше схожа на прощупування, аніж реально на обстріл.
якщо у Вашому місті було тихо, то це не означає шо цей обстріл ні про шо.
перестаньте вірити в казочки шо ресурсів мало.

тушки вже споряджені, калібри не робили пуски. мігів було споряджено більше, ніж відстрілялися, та й спорядити не так довго.
підвищений рівень небезпеки через загрозу обстрілу на весь цей тиждень.

у вас все так легко й просто виходить, що я майже повірила, що нічого страшного в нас не відбувається. якби ж не кляті очі та вуха, які бачать і чують зовсім іншу картину.

Перестаньте вірити в казочки про ’тушки споряджені’. Я читаю канал Tracking, на якому детально розписують, скільки і яких літаків споряджено, так от він не розділяє Вашої паніки. Літаків МАЛО! Як би Вам не хотілось зворотнього. Я розумію, що краще вірити ’аналітикам’, що буде кілька етапів, ми всі помремо, енергетику розхерячать і т. п., бо, мабуть, так легше живеться. . Ще Орєшнік згадайте, його ж точно запустять, от 1000%.Але реалії геть інші

«атвєтка» буде в декілька етапів. Ви дійсно думаєте шо в них нема чим стріляти? тушок ще багато залишилось, як і ракет до них. сьогодні навіть не всі споряджені відстрілялися.
минула і сьогоднішня атака більше схожа на прощупування, аніж реально на обстріл.
якщо у Вашому місті було тихо, то це не означає шо цей обстріл ні про шо.
перестаньте вірити в казочки шо ресурсів мало.

тушки вже споряджені, калібри не робили пуски. мігів було споряджено більше, ніж відстрілялися, та й спорядити не так довго.
підвищений рівень небезпеки через загрозу обстрілу на весь цей тиждень.

То це ніяк не отвєтка, а звичайні їхні обстріли які вони роблять і так. Ресурси осінтери счітають і їх правда меншає, хотя в шахеди і в дрони гніди зараз вкладаються.

Привет, девочки, как вы держитесь?!
Представьте, тема то почти с начала войны….