15 років шлюбу і ми як 2 чужих людини

В вересні у нас 15 років шлюбу.
На початку наших стосунків я була дуже молода, закохана і мріяла будувати з ним свій шлях.
Після народження доньки, я посала відчувати велику діру в тілі. Це місце було для нас з ним: стосунки, близкість, почуття, страсть. Але там було пусто, тоді я ще вірила, що все зміниться, от зараз ми поговоримо і він буде мене частиіше обіймати, проводити якісно час, любити, казати компліменти. Я ж жінка, ну не може бути по іншому, він же просто не вміє, я навчу.
Були моменти неймовірного щастя, але короткі і то мені здається, витягувала емоційно їх я.

Зараз вже другий місяць я не можу дихати нормально. Розумію, що це від стресу. Особливо під час війни, мені треба ця любов, підтримка.
Я не на день не залишила його. Ми з початку війни разом.
Думала поїхати, але він сказав, що боїться, якщо ми поїдемо з малою, то більше не побачимось.
Ну і зрозуміло, що як же я його залишу. Будемо разом.
Алейого життя зараз: прийти з роьоти, пиво, плейстейшн і все. Пробувала з ним говорити. Без успіхів. І ось другий місяць я розумію, що все… це кінець. В нас немає стосцнків, мені 35… я зе молода в маю повне право на щастя.
Розумію, що під час війни не найкраще розлучатись, але поговорила з ним, а він засмутився і каже, так що мені зараз піти.
Боже, я думала, що сказавши, йому, що уе все, він хоть оком поведе…. Що не так з цими чоловіками
Я розумію, що кожен переживає біль і страх по своєму. Але я не можу більше так. Я просто не можу. Моя душа на куски, коли лежу біля нього, а він повернеться на другий бік і все. Ось така срака.
Я у відчаю.