Розсудіть та вправте мозок. Нові стосунки після смерті чоловіка

Закидайте тапками, напишіть багато «приємного», це буде десь корисно і знаю моя проблема дрібниця у порівнянні з тим що зараз. Обережно, буде дуже багато тексту.
Відчуваю себе сук#ю та зрадницею по відношенню до покійного чоловіка. Я напевно повинна думати постійно про нього, плакати, не шукати нікого і нічого. Це є, але вже менше і ще так складається що починаю трохи захоплюватися іншим. Влітку була у Румунії, там зустріла свого хорошого друга дитинства. Ми ніколи не втрачали зв’язок з ним, але інтенсивного спілкування не було, так - як справи, як життя та подібне, один раз приїхав коли у мене була важка травма.
Після літа багато спілкуємося, деякий час я навіть хотіла позбутися його. Так як проявляв багато активності, мені подарунки, я відмовлялась, запрошував навіть на відпочинок. Одного разу промовився що є почуття, я пояснювала, що не можу відповісти йому, що є обставини, але гарно з’їхав потім, що це бокал вина і ми тільки друзі.
Ось 9 днів тому приїхав вже до мене в Україну, післязавтра повертається. Привіз дещо хлопцям, задонатив на армію. Моїй дитині теж, то розвиваючі ігри, книжки, то одяг. Проводив з нами багато часу, десь навіть допоміг один раз, з малою посидів, поки я працювала. Всюди платить, гроші відмовляється брати, навіть залишив n євро, я не помітила, потім повертала. Ось спитала ти дійсно щось відчуваєш. Відповів: що дуже подобаюсь, що хотів б мати стосунки, ідеально було б нас забрати і якщо ситуація погіршиться, то буде наполягати, що якщо захочу, то є де жити або у передмісті Бухареста або у Клуж-Напоці, але погоджується з тим що не хочу нікуди. Пропонує спробувати напочатку щось типу гостьового шлюбу, що буде до нас приізджати, постійно не може через сімейний бізнес, але 10, може 15 днів на місяць, коли як, також і ми до нього. Так і краще до Чернівців нам переїхати, що ніколи ні у чому не будемо потребувати. Я можу подумати і він прийме любий варіанти потім розберемося.
З’явилось декілька запитань. Це божевілля на фоні моєї втрати, стресу, війни, самотності з дитиною та як можу думати, ще навіть року не пройшло з втрати чи це щось інше? Варто взагалі пробувати таке і обирати тихе, спокійне та стабільне життя, допомогу у всьому і дитина тягнеться до нього чи чекати нове кохання, почуття та пристрасть? Це виглядає, як тут люблять говорити - аби «штани» мати у домі?
Ви мудрі, досвідчені тут і можете оцінити ситуацію більш тверезо, ніж я.