Допоможіть будь ласка. Дуже страждаю і не знаю що робити.

Я вже писала неодноразово сюди, ситуація така: я з чоловіком, мамою та бабцею приїхали біженцями в Ірландію, чоловік хотів вдвох, але я взяла їх з собою, бо шкода. Жили по-різному, і всі разом у одній кімнаті, і втрьох з моєю мамою, зараз ми маємо дві кімнати але вони як одна, двері ми не зачиняємо бо у нашій кімнаті немає вікна! І дуже темно коли зачинені двері. Мені півроку дуже тяжко жити в такій обстановці(і до того ми в Польщі теж разом жили), я хочу побути сама, мати хоча б нормальну повністю окрему кімнату з вікном. Бабця 24/7 вдома. Їй тут як вона каже «рай», назбирала вже більше 100тисяч гривень, мама теж не бідує. З якимись питаннями і документами їздимо допомагаємо їм. Але їх дратує що в мене немає настрою. Коли я зриваюсь і кажу що мене все дістало то бабця починає молитись одразу і вмовляти мене заспокоїтись. Я не скажу що хочу жити окремо від них. Але мені хочеться мати блін окрему кімнату і перевезти своїх тварин яких я залишила у Польщі. Власниця не дозволяє тут з ними жити. Через 1.5 місяці у нас закінчується контракт і можна попитати за інше житло щоб більше квадратних метрів було і з тваринами можна жити(ми спимо з чоловіком на ліжку для 1.5 людини, я не висипаюсь взагалі). Але вони не хочуть переїжджати! Чоловік бо це ж Дублін, а якщо в село перекинуть. Мама і баба бояться теж що буде гірше. З житлом дійсно ситуація складна і люди жили а може і живуть деякі в палатках, але комусь щастить, тобто гарантії що дадуть краще немає. Але я вже не можу, мене дратують вони всі, я задихаюсь, мені погано, я вже хочу реально деколи повернутись додому. Мені сумно. Що робити? Невже я маю терпіти таке життя доки пукін не закінчить це пекло? Що б ви робили? Намагались би змінити житлові умови чи стиснули б зуби і змирились? Дякую, хто дочитав. Не пишіть що легко тим хто виїхав, тут багато людей теж у глибокій депресії. Дякую! Хоча багатьом важче. Я розумію все, але це не відміняє моєї проблеми.