Хто мріяв виїхати за кордон до війни і не виїхав під час ...

Ви розумієте, що такого шансу більше не випаде? Суть в тому, що саме під час війни, як не крути, сприятливі умови для виїзду, щоб зачепитись за кордоном.
Щодо мене: першого березня я з двома дітьми виїздила до Польщі. Діти маленькі. Старший - учень молодших класів. Треба комусь забирати зі школи. Та навіть якщо ходив би сам, все одно не сиділи б двоє дітей самі. Молодша дитина - дошкільня. Пробували ходити в садок, кожен похід - максимум чотири дні і закінчувалось бронхітами, ларинготрахеітами. Мені запропонували не високооплачувану роботу, але залежить від кількості відпрацьованих годин, щоб більш-менш нормально прожити - треба брати по 12 годин на день. На роботу вийти з таким графіком було просто нереально. Чоловік не виїздний, на початку повномасштабної війни практично втратив роботу.
Ми з дітьми жили у Польщі чотири місяці по програмі 40+, продукти купували із власних заощаджень. Коли закінчилась програма компенсації - ми повернулись додому. Сенсу лишатись і просто чекати закінчення війни, не працюючи, я там не бачила. На це елементарно не було коштів. Добре, що ми у відносно спокійному регіоні і нам було куди повертатись додому.
І от я згадую, як до війни мріяла жити за кордоном, як прагнула кращого життя своїм дітям. І, по суті, втратила цю можливість. А в Україні - повна невпевненість.
У кого приблизно така є ситуація, як у мене - Ви повернулись додому чи вдалось лишитись за кордоном? Як працюєте? І саме важливе питання: хто сидить з дітьми?