Які країни ще приймать? Хтось вирішив їхати?

А Европе что делать? На пособиях в лагерях сидеть?

Кроме Берлина и Амстердама есть и другие города и села.

Каждому - свое!

Я в Украине
Свитло есть.
Да лучше я буду в Украине, чем мытариться по лагерям для беженцев в непонятно каких условиях, вместе с сирийцами и тратить последние деньги на еду за границей!

Работать и учиться. А не на пособиях сидеть.

Вы как-то узко мыслите.

Ок, кто вы по специальности?
Кем готовы в Европе работать?

Конечно сёл полно, только работы в этих сёлах нет

Я уже работаю и учусь. А рассказывать, кто я и что, не намерена.

И таких людей тут миллионы по всей Европе. Часть, да, на пособиях, но большинство работают. И вы это прекрасно знаете. Просто вам заняться нечем и вы тут паясничаете.

Вони є всюди, звичайно це не буде 5-ти зірковий готель, але біженців приймають на тих же умовах, що і раніше, дають можливість вчитися і працювати

Ого. Месяц. И что обещают ?

Røde? Или второй этап и муттак?

Знаю випадок дівчина після ЄКО поїхала у Францію втікала від війни гадала краще буде. Мала із собою пачку утрожистана щоб підтримати ваг. Таблетки закінчились, але там лікар не бачила потреби дати направлення. Що сталося ((( 22 тиждень втрата синочка((( кляла себе що туди поїхала.

Ну каждому свое конечно, жить то там можно, но там же тоска. Нудно и тоскливо.

Авто вирішує всі проблеми з тоскою, а так все поруч, немає шуму, гаму, суєти.

В такому випадку тільки машина
А переїхати неможливо ?

Счастливые люди не называют других быдлом))) никогда)

Второй этап, мы в Кристиансане

А коммунальные сколько?

А билет ? То на то и выйдет. Смысл.
Бесплатный словить нереально

Всі приймають, нічого не змінилося

Вода входит в цену. Свет по счетчику , газ около 50 € в месяц

Навіть знання мови не дає шанс знайти нормальну роботу, і на утриманні так, позор

Это для того, чтобы в Украине жить его надо иметь. Экология ужасная, стрессы постоянные, гипердиагностика, залечивание, врачи один другого хуже, пока найдешь нормального столько обойдешь...

Давайте я вам розкажу один з прикладів. Напух зуб. Зуб, який без нервів, але пломба вже старувата, якщо це важливо. Біль - хоч головою об стіну. Взяла запис до сімейного, милий дядечко сказав, що йому дуже жаль через мої страждання. Я просила направлення до стоматолога, але він виписав антибіотик на 6 днів. Додатково попросила виписати знеболююче, бо так не купиш. Ок, тиждень на антибіотику і знеболюючому кожні 2 години. Попустило. Зуб відтух. Але вилізла страшенна молочниця. Знову подзвонила дядечку і записалась. Сказав, так, звісно, випишу рецепт від молочниці. Через три дні виліз герпес на губах. В житті не було. Знов до дядечка. Знов рецепт. А за стоматолога ж спитала, що треба ж щоб оглянув, що ж то було. Сказав, що вже не потрібно, проблема ж зникла. Добре. Рівно через місяць знов накрило. Рознесло десну, шоку, дихати не можу. До дядечка. Каже, антибіотик! Кажу, давайте до стоматолога, вже ж вдруге, там де щось є. Каже, не можна, треба пролікувати. Вже зарання прошу пробіотики, щоб уникнути молочниці, він і не думав! Через тиждень все ж допросилась направлення до стоматолога. Термінове, за два тижні, це супер-швидко. Приїжджаю в інше місто, сідаю в кресло, відкриваю рота, а він каже, треба рентген. Бля! Серйозно?? Вертаюсь додому, йду брати направлення на рентген. Знов терміновий за два тижні, потім тиждень ждати результату, потім знову запис до стоматолога. Ось так я хожу вже третій місяць і двічі їм антибіотик. В тепер скажіть, де це можливо навіть в нашій сільській поліклініці??
Можу ще до десятка отаких власних прикладів навести.

100%

И надо иметь богатырскую нервную систему.

Моя сдала за такое количество кризисов, революций и прочее...

А де ви злобу побачили? Я здивована просто таким мисленням. За моє життя не переживайте, все прекрасно, більш ніж навіть

Я так і не зрозуміла де ви там побачили злобу?

Работать и учиться. А не на пособиях сидеть.

Вы как-то узко мыслите.

Да ви себе почитайте. Одні гадості на всіх.
Бува. Тримайтеся

Вона у вас. Тому ви не бачите її

Так и моя сдала. Я сейчас вспоминаю какая я приехала в Варшаву год назад, подпрыгивающая от сигналов, кидающая продукты в сумку на кассе чтоб быстрее, вечно спешащая, бегущая, хмурая. Это же ужас. Мало того, никому до сих пор не доверяю и примеряю наш менталитет на других, чтобы не расслабляться