Отак і люби невістку. Як не бути злою свекрухою?!

Перший стрес на початку місяця. Мені 42, сину 19 і повідомив, що буду бабусею. Ну, це його життя. Поплакала, пожурилась. Попросила не кидати навчання хоч заочно, будемо помагать. Намагаюсь не сприймати серйозно розмови невістки типу нащо тратить життя біля плити, якщо є доставка, нащо прати куртку, якщо можна купити нову, пил лежить і я полежу і тд. То все життя навчить.
Але ситуація на днях просто вбила.
Ввечері подзвонив син, що дуже погано себе почуває. Попросив терміново приїхати. Вони чи балувались, чи сварились і по її словам " я хотіла вдарити його в живіт", але вдарила в пах. Та так невдало, що там дуже сильний набряк стався. Такий сильний, що напухла і нога і в спину дало, і температура піднялась. Я на таксі вночі повезла сина в хірургію, а там кіста. Йому було так погано, що свідомість втратив вже в лікарні. Надали допомогу, призначили лікування. Щодня треба їздити дивитись чи кіста розсмоктується. Якщо ні, то опетувати.
І от питання, що це за любов така?!
Отак і люби невістку, якщо починається все отак.
Я виговориться, дівчата.
На душі какашка.
Вже скоро буде батьком, а все ж дитина і болить серце за його майбутнє