Мені не треба розкоші, багатства,
Для мене розкіш,- це ліси, степи,
Мені не треба замків, або царства,
Мені потрібна Україна лише ТИ.
Ти є любов, яку я берегтиме,
Усе життя любитиму тебе,
Мій рідний край, волошки темно-сині,
Моє Дніпро, в тобі якась печаль.
Ні, я не хочу жити у неволі,
Під прапором своїм колись помру,
Я- українка, що жадає завжди волі,
Без волі, я і долю не знайду.
Без неї, не зустріну я кохання,
Без волі, не співатимуть пташки,
Без волі буде в серці лиш страждання,
Незацвітуть українськи сади.
Я хочу, так надихатися ними,
Відчути вишень, яблунь аромат,
І бачити, як бігають тут діти,
Щоб радість відчувалася в очах.
Бо діти,- це майбутнє всій країни,
Не хочу, щоби плакали вони,
Коли заплаче ненька Україна,
Від того, що і досі ми раби.
(Ілона Федюк)