Почему у нас ненависть к россиянам!

В мене нема до всіх ненависті.
Але коли пишу, що ненавиджу парашенців, розуміється більшість.
І нема чого ображатись.
Якщо все розумієте, маєте розуміти що таке поняття колективна відповідальність.

ох, дві доби це жесть звісно( в нас максимум не було 7 годин здається. В нас дім електро, то і плитка газова (вчора весь день на ній готувала бо мега дибільний графік просто), лампа потужна, павер. Ось нарешта мають в будинку поставити живлення на провайдера, шоб інет був, то чоловік хоче купити станцію на квартиру. А моя жаба ж жме, типу тут зими ще місяць а там вже буде краще

Я це в інсті бачила

БОЮСЬ ПОМЕРТИ БЕЗ ТЕБЕ – говорить п´ятирічна дитина.
не верю! Чья то банальная очередная писанина на абышо..
А если и так, значит родители запугивают дополнительно.
А вообще да.. и че это у нас русских ненавидят)) странно как то... они же таки прекрасные людишки.

Очаків?
Тримайтеся. В мене там бабуся зараз.

Ну у вас, вибачте, такий вибух був, що то щось неймовірне ((( Ми за 60 км - і то всі підстрибнули в паніці (((

Ага, эта пропагандистская техника называется расчеловечивание врага

Ок. Это я понимаю.
У украинцев есть все основания.

А Слава Украине хороший лозунг.

Недавно друг в гости приглашал здесь. Который так и не озвучил свою позицию. А жена его озвучила, поэтому не общаемся уже год.

Я сказала ему, что могу прийти, но пусть он понимает, что я зайду со словами ’слава Украине! ’ Будет ли ему и его жене что мне ответить. Он посмеялся, отшутился и в гости больше не звал.

для чого?

Опубликую тут. 12 лет ребенку

Перемога — це... Завжди по-різному.
Може, то дивитись в вікно на феєрверки і ловити крижані сніжинки..? Зачаровано спостерігати, як розсипаються тисячі яскравих зірочок, на мить блимають і зникають. Очі блищать від світла і від сльоз, ти дивишся на новорічні різнобарвні вулиці, покриті снігом і радістю. А на душі теж грають тисячі різних красок, одна живіша іншої: нарешті звук вибуху — то новорічні салюти...
Чи, можливо, перемога — це обійняти свого котика? Це коли душа розсипається, мов сухий лід, на дрібні уламки. Згадай, ти майже забув це відчуття — тримати свого улюбленого пухнастика... Але у серці ти все одно бережеш те слабеньке, але таке неповторне ’мяу’, як вміє робити тільки твій кіт... Бережеш же, так? І знаєш, колись з цим звуком тебе знов зустріне домашня тваринка...
Або перемога — то згортати на узбіччя, стискаючи руль. Це вимикати радіо на іноземній мові, паркуватись десь поза дорогою, і просто беззвучно ридати, дивлячись на минуючі машини. То бачити номера, яких нема в Україні, дивитись на флаг чужої країни. Але знати — скоро все зміниться...
...Перемога буває і в два ранку. В темряві, в холодній кроватці. Буває, що ти прокидаєшся серед ночі, але не від повітряної тривоги. Не знову вибило світло, або влучили в інфраструктуру. До тебе приходять сонні родичі, на обличчях яких читається лише щира радість, і зовсім тихенько промовляють ’ми вільні’.
Перемога — для кожного своє свято, чи не так? Можливо, то відзначати пасху, розмалювати пасхальні яйця, і пару з них ненароком розбити, виронивши від несподіваної новини? А для когось, то бути ще дитиною, не розуміти що відбувається, чому вся сім´я співає національній гімн, але підспівувати...
Для деяких перемога — це тримати автомат, нести на собі важку зброю, і тримати в руці синьо-жовту стрічку. Для деяких перемога — дивитись вверх, в синє небо над собою, стояти поряд з прапором України, і думати: ’ ми перемогли’.